Частина 32

— Зовсім трохи, — Локі знову усміхнувся, і в цій усмішці промайнула його справжня, демонічна сутність. — Наче тобі в голову ввігнали розпечену голку. Але ж ти сильна дівчинка, правда? Чи ти хочеш, щоб Ерагон знову мучився, продираючись крізь ментальний шлак, поки ти стоятимеш осторонь? Він і так натерпівся за останній час.

— Я це зроблю сам, Айрен, не треба, — рівним голосом промовив Міліт, вийшовши вперед і ховаючи дівчину собі за спину.

— Не турбуйся, дозволь їй краще зрозуміти, з чим ми маємо справу, — Локі взяв Айрен за плечі й виштовхнув уперед.

— Чому знову все найогидніше дістається мені? — бурмотіла дівчина.

— Ерагон звик скидати всі брудні справи на мене. Тепер і я розважуся. Звикай.

Айрен завмерла біля повішеного трупа. Вона скривила губи, дивлячись на наставника, який навіть не намагався взяти всю цю гидоту на себе; він лише хотів, щоб Айдингер справді почала розуміти більше і пройшла крізь це. Ставши на невеличкий стілець, дівчина потягнулася тремтячими пальцями до блідого обличчя і обережно підняла повіку небіжчиці. Зіниця була затягнута каламутною білястою димкою, за якою ховалася непроглядна порожнеча. Лікар завмер, його обличчя спотворилося в болісній гримасі, а на скроні випнулася вена. Входити в розум, якого більше не існує, — це все одно що намагатися дихати під водою.

Світ навколо Айрен одразу почорнів — це була свідомість помираючої жінки. Кутами кімнати клубилася жива, масляниста темрява. Це була Тінь Тенаріса. Тінь не мала чітких обрисів, але Айрен шкірою відчула її крижану присутність. Темрява не била і не душила — вона шепотіла. Голос Тенаріса, схожий на шелест сухого листя на могилі, вгвинчувався в розум відьми, отруюючи кожну думку:

«Ти зовсім одна... Подивися на свої руки — вони пахнуть лише пилом і старими закляттями. Ніхто не прийде. Ніхто не згадає твоє ім'я. Твоя магія — це клітка, а стіни цього будинку — твоя могила. Навіщо чекати кінця, якщо він уже настав у тобі?»

Айдингер бачила, як відьма спочатку опиралася цьому голосу. Вона з криком хиталася кімнатами, мало не вириваючи жмути волосся, проводила різні ритуали, напувала себе незрозумілими настоянками, малювала ножем на шкірі різні знаки, на що тінь просто сміялася з її жалюгідних спроб. А потім, через деякий час, немов у трансі, відьма підкорилася цій улесливій отруті й сама накинула зашморг. Тінь лагідно обволікала її плечі, як старий друг, нашіптуючи про «солодкий спокій» та «визволення від порожнечі». Це було не вбивство тіла — це було знищення волі.

Раптово видіння обірвалося. Голову Айрен прошила така різка, засліплююча біль, ніби всередину черепа плеснули розплавлений свинець. Це мертвий розум виштовхнув її і наостанок ударив по нервах усією вагою накопиченого відчаю. Брюнетка скрикнула, її зіниці розширилися, а ноги миттєво стали ватяними. Світ поплив. Вона відчула, що падає в ту саму порожнечу, яку щойно бачила. Холод, що йшов від погляду мертвої відьми, не був просто холодом могили — це був крижаний гак, який зачепив у душі Айрен найстаріші, ретельно замуровані двері. Коли вона дивилася в ці порожні, затягнуті пеленою очі, простір навколо почав викривлятися, показуючи чорні гілки лісу її дитинства.

Цей труп лякав її не гниллю чи запахом розпаду. Він лякав її впізнаванням. У засклілому погляді відьми Айрен із паралізуючим жахом побачила той самий застиглий відблиск останньої миті, який вона застала на обличчі матері. Той ліс... запах мокрої кори та сирого заліза. Мати не просто висіла — вона здавалася зламаною лялькою, викинутою серед папороті, і її очі, такі ж широко розплющені й бездонні, дивилися в сіре небо, наче намагалися проклясти самих богів.

Страх пронизав Айрен гострою сокирою, бо цей труп відьми став дзеркалом. Кожна лінія на шиї мертвої старої нагадувала їй лінії на долонях матері, яку вона не змогла врятувати, яку залишила там, у тіні дерев, несучи з собою лише крик, що застряг у горлі. Цей страх був липким, він просочувався під шкіру, перетворюючи кров на важкий свинець. Їй здавалося, що якщо вона не відведе погляд, то мертві пальці матері — холодні, вимазані в чорноземі — витягнуться просто з очниць цієї відьми й затягнуть її за собою, у ту саму глибоку, безмовну темряву.

— Ей, обережно! — Ерагон, який не зводив з неї очей, зреагував миттєво. Він підхопив її за плечі, не даючи впасти на підлогу.

Міліт лише смикнувся, але не встиг: лікарю довелося слухняно завмерти, поступившись Ерагону цією приємною миттю. Айрен важко дихала, вчепившись у його рукави. Перед очима все ще танцювали чорні іскри, а у вухах стояв затихаючий шепіт Тені.

— Мамо... — важко дихала брюнетка, схопившись рукою за серце.

Тільки зараз помилка була усвідомлена. Брати й поняття не мали, що Айдингер пережила мить тому. Усвідомлення вдарило всіх під дих: вони власними руками зірвали тонку кірку з її найглибшої рани, змусивши заново пережити той кошмар. Для них це був «корисний стрес» і «загартування характеру», але для Айрен світ у цю мить завалився. Вона не просто побачила труп відьми — вона відчула на губах смак того самого лісового туману і почула хрускіт гілок під ногами тих, хто залишив її матір гойдатися в зашморгу.

Локі винувато закрив очі долонею, не в силах більше витримувати цей застиглий, засклілий погляд напівангела.

— Прокляття... — ледь чутно видихнув Ерагон крізь зуби.

— Тінь... — прохрипіла вона, намагаючись вгамувати тремтіння в руках. — Це був не зашморг... це були його слова. Він просто... умовив її померти.