Частина 29

Рішення відправити її до Локі визріло миттєво — як інстинкт самозбереження. В його очах читалося неоприховане: «Хто завгодно, тільки не я». Позбувшись дівчини, він прикрив очі, насолоджуючись тим, що цей «ураган» тепер вируватиме на чужій території.

***

За чверть години вона вже стояла в тренувальному залі, затягуючи ремені зручного костюма. Коли Локі недбалою, розслабленою ходою вийшов їй назустріч, він завмер. Гнів, який вона так старанно ховала за дверима кабінету, тепер палав у її очах неприхованим полум’ям.

— Теж стояв із таким виразом обличчя перед братом після першого заняття з Фуджином, — почав демон.

— Ти знаєш, що він мені сказав? Я грубіянка, нетерпляча, а ще мені треба поводитися скромніше! — спалахнула дівчина на весь зал.

— Це ще нічого, я у нього був ледарем, нікчемою і геть ні на що не здатним, — з усмішкою відповів Локі.

— Та хто він взагалі такий?! А він що робить для того, щоб хоч якось нам допомогти?!

— Не кричи так. У тому й річ, що нічого. Ерагон не просить про це, тому він і не допомагає. Він тут лише для того, щоб стежити за порядком. Його завдання — спрямувати в правильне річище, підказати, але його слухають одиниці. — Демон узяв до рук меч і почав перевіряти лезо.

— Тобто я все-таки маю поводитися скромніше?

— Швидше за все, це була звичайна рекомендація, а не зауваження. Мені подобається твій характер, і видно, що ти намагаєшся допомогти. Ти швидко адаптувалася до життя в Цитаделі, але не розслабляйся. Тут ти ще багато чого встигнеш навчитися. — Демон кинув меч, і Айрен спіймала його за руків'я.

«Ну звісно... Вмієш по вухах їздити», — подумала вона.

Брюнетка злодійкувато натягнула усмішку. Здавалося, вона хотіла сказати «дякую» за подарунок, але визнала за краще змовчати, продовжуючи вдавати, ніби забула про вчорашній скандал, і сам Езерхай-молодший не порушував цієї теми. Йому це теж було на руку.

— Я не стала його запитувати, але, можливо, ти знаєш, що то за візерунки у нього на тілі?

— Прекрасні, правда ж? Це спеціальна мітка напівбога. Більше таких ні в кого немає, крім них самих, звісно. Ти не злися на нього. Він хороший, тільки суворий з учнями. Я свого часу від нього добряче діставав по рогах, поки брат крутився в Цитаделі, не маючи часу на моє виховання. А тепер візьми меч правильно. Цю руку трохи вище... Відчуй холод у долонях і заморозь лезо повністю.

Айрен опустила погляд на свої руки і зосередилася. Долоні миттєво обдало холодом, і по руків'ю поповз іній.

— Чорт... — вирвалося у неї.

Лід намертво скував руків'я разом із пальцями дівчини, але саме лезо залишилося недоторканим. Залом прокотився м’який смішок демона, і він підійшов ближче.

— Давай допоможу... — Локі нерозбірливо зашепотів, змахнувши рукою. У повітрі виник серпанок чорно-фіолетового кольору, і за кілька секунд полій розтанув. — Ще раз. Тримай руків'я не так міцно, а силу спрямуй саме на лезо.

— Як ти це зробив? Чорна магія настільки проста? — Айрен звільнила руки від залишків снігу й злегка струснула ними.

— Темна магія доволі складна, — заперечив демон. — Щоб її опанувати, потрібно якомога більше практики. Тож не відволікайся і пробуй знову.

Айдингер послабила хватку і повторила настанову. Тепер лід пішов тільки по руків’ю і трохи піднявся вгору, але так і не дістався кінчика.

— Додай сили, — скомандував Локі. — Не бійся нею користуватися. Для чогось же вона була тобі дана?

Заняття затягнулося до самого вечора. Створити цілий меч із льоду виявилося для Айрен непосильним завданням: лезо виходило крихким, розсипалося на самому початку або миттєво тануло. Все, на що її вистачило, — це кілька жалюгідних бурульок. Роздратована відсутністю результату, вона залишилася в залі до пізньої ночі, вперто повторюючи спроби. Уся підлога вже блищала від калюж розталого снігу. Напівсмертна ненавиділа програвати, і це безсилля пекло її зсередини сильніше за будь-який холод.

Нарешті, полишивши спроби, вона безсило опустилася на мокру підлогу й закинула голову, дивлячись у стелю й розпачливо стримуючи сльози, що підступали. Локі весь цей час мовчки спостерігав за нею з тіні. Він бачив її різкі, рвучкі рухи, що видавали внутрішню бурю. Демон уже приготував чергову їдку шпильку, але, зустрівшись із її втомленим, надломленим поглядом, раптом осікся. Замість уїдливого зауваження він підійшов і просто простягнув їй флягу з водою. Цей крихітний, майже машинальний жест доброї волі завис між ними, як білий прапор.

Айрен забарилася, дивлячись на його долоню, і нарешті прийняла дарунок, ледь помітно кивнувши. Напруга не зникла повністю, але глуха стіна відчуження, що виросла після сварки, дала першу тріщину, пропускаючи ледь вловиму іскру взаємного визнання.

Локі продовжував стояти за колоною, дивлячись на її пониклі плечі та мокре від розталого льоду волосся. У цей момент всередині нього щось надломилося. Він завжди зневажав слабкість, але в Айрен була не слабкість, а люта, майже самогубна впертість. Те, як вона годинами виснажувала себе в порожній залі, намагаючись підкорити неслухняну стихію, викликало в нього дивне, майже забуте відчуття — повагу. Вона більше не здавалася йому просто черговою злодійкою, яку Фуджин спихнув під його опіку. В її ламаних, різких рухах і в тому, як вона до останнього стримувала сльози, була іскра, яку він звик бачити лише у воїнів або безумців.