Частина 28

Ерагон повільно зчепив пальці в замок на столі, подавшись уперед. Айрен відчувала, як її власні очі мимоволі блукають кабінетом, чіпляючись за корінці книг, за свічники — за що завгодно, аби тільки не стикатися з його пронизливою синявою.

— Твоя винахідливість вражає мене, — тихо промовив ангел. У його інтонації чулося чи то захоплення, чи то підозра. — Де ти цьому вчилася? Чому я не побачив цього, коли зчитував тебе?

— Я ж злодійка, пане, — кинула вона через плече, намагаючись надати голосу звичної зухвалості. — Не забувайте про це. Щоб вижити на вулицях, треба помічати те, на що «вищі» навіть не зволять опустити погляд. У цьому… і вся ваша… проблема.

Вона не стала чекати на його відповідь. Розвернувшись, брюнетка стрімко попрямувала до виходу. Їй відчайдушно потрібно було опинитися у своїй кімнаті, зачинити двері й просто видихнути. Ерагон так і залишився сидіти, сплівши пальці в замок. Його погляд був прикутий до зачинених дверей.

— «У цьому і вся ваша проблема», — тихо повторив він її слова, і в його голосі проковзнула дивна, гірка усмішка. — Хах… Зухвале дівчисько.

— А вона має рацію, брате, — Локі сперся на край столу, зазираючи Ерагону в обличчя. — Ми занадто звикли дивитися на світ з висоти й геть розучилися дивитися собі під ноги.

Ерагон підвів на нього важкий погляд.

— Ти знову за своє?

— Не бурчи, — відмахнувся молодший, раптом стаючи серйозним. — Подивися на себе. Ти не злишся на її зухвалість. Ти... розгублений. Вона сьогодні ввечері змусила визнати, що вона корисніша за всіх наших шукачів.

Ерагон підвівся, підійшов до вікна і втупився в нічну темряву Цитаделі. — Вона не просто злодійка, Локі. Вона бачить те, що ми розучилися помічати, бо для неї цей світ — не шахівниця, а поле бою за виживання. Гадаю, ми прийняли правильне рішення, не залишивши її на поталу вулицям. Це перо... Якщо вчені підтвердять мої здогадки, значить…

Локі підійшов зі спини, його голос став холодним, позбавленим звичного блазенства:

— Вигадай щось із цим. Інакше всім нашим планам кінець. Пануй над нею сам, а в мене і так справ по вінця.

— Не поспішай. Перш ніж ти підеш, ти маєш зробити ще дещо.

***

Ранок Айденгер розпочався з чергового стукоту слуги, який приніс якусь величезну коробку і поставив на підлогу.

— Доброго ранку, пані, цей подарунок вам передав пан Локей.

— Мені? — здивувалася напівангел. — А з якої нагоди? — Дівчина зіскочила з ліжка і швидко відкрила коробку.

— Мені лише наказали передати це вам, — слуга вклонився і вийшов із кімнати.

Айрен зазирнула в коробку і витягла перед собою красиву білосніжну сукню, що виблискувала від сонячних променів. Очі дівчини засяяли не менше, їй ще ніколи не доводилося носити подібних речей. Пишна спідниця була розшита сніжинками, а крижані візерунки виблискували на вигинах тканини.

«Намагається загладити свої вчорашні слова? Як цікаво. Думає, зможе купити мене блискучим мотлохом? Розумний, хитрий... мабуть, навіть занадто. Гідна партія».

Її забавляло, з яким трепетом вони всі почали пурхати навколо неї. Це межувало з абсурдом. За логікою речей, за те, що тече в її жилах, за ту «важливу» кров, її мали б закути в кайдани й кинути в найглибшу темницю, подалі від сонячного світла та зайвих очей. Але замість цього — шовк замість ланцюгів. Її оточують найм’якшими тканинами, ніби боячись, що грубий льон подряпає дорогоцінну шкіру. Усмішки замість допитів. Їй вклоняються, ловлять кожен подих, передбачають бажання, які вона навіть не встигла озвучити. Свобода в межах саду. Їй дозволяють гуляти, дихати, жити... доки вона залишається в полі їхнього зору. Вони бояться її? Ні, вони бояться за неї. Вона для них не злочинниця, а рідкісний артефакт, який не можна розбити.

Усередині неї прокинулося те саме дівчисько з нетрів, яке знало: якщо багатій простягає тобі гаманець, хапай його обома руками, усміхайся як дурненька і придивляйся, де в нього висять ключі від сейфа. Вона змусила свої пальці ледь помітно здригнутися, імітуючи захоплення. Нехай думає, що лід рушив. Нехай розслабиться, вирішивши, що знайшов її слабке місце. Її натреноване око миттєво визначило чистоту каміння. Чиста вода. Висока проба. Ці «спокутні» дари — чудовий стартовий капітал на випадок, якщо доведеться йти через вікно, а не через парадні двері.

Айрен злегка схилила голову, ховаючи в кутиках губ не усмішку, а покірність. Вона згадала слова одного старого злодія, з яким випадково зіткнулася ввечері, коли крала їжу в дешевому шинку. Чоловік на прощання сказав їй: «Ситий охоронець — лінивий охоронець».

Якщо вона перестане бути «проблемою» і стане «капризною леді», вони втратять пильність. Вони перестануть замикати двері на всі засуви, адже навіщо тікати тій, кому подають сніданок на сріблі?

Айрен взялася за примірку подарунків із грацією досвідченої акторки, яка знає, що костюм — це половина успіху. Сукня виявилася надзвичайно продуманою: завдяки зручним бічним застібкам брюнетка впоралася сама, не підпускаючи до себе покоївок і зберігаючи дистанцію. Коли коробка спорожніла, її пальці наштовхнулися на щось важке на самому дні. Відкинувши шурхітливий папір, вона виявила там чобітки — бездоганно білі, пошиті так добротно, ніби призначалися для далекої дороги, а не для паркетних залів. Щільна тепла підкладка всередині обіцяла комфорт, який рідко зустрінеш у речах такого класу.