Частина 27

***

Наближався вечір, і Айрен попрямувала до тренувальної зали. Коли вона переступила поріг, Ерагон уже стояв у центрі кола, окресленого на підлозі рунами, що тьмяно світилися. Він не озирався, але вона відчула, як залою пройшла хвиля його сили — важка й владна. На ньому був простий тренувальний одяг, що не приховував міцних плечей, і брюнетка мимоволі відвела погляд, згадавши слова про його поранену спину та ледь не втрачене крило.

— Ти запізнилася на три хвилини, — його голос пролунав рівно, без тіні ранкового роздратування, але в цій сухості відчувалася дисципліна воїна.

Він повільно повернувся. Його обличчя було непроникним, наче маска, проте погляд затримався на обличчі Айрен трохи довше, ніж зазвичай — він шукав сліди сліз чи страху, але знайшов лише вперто стиснуті губи.

— Локі іноді поводиться нерозсудливо, — раптово промовив Ерагон, порушуючи тишу. — Але тут, зі мною, тобі доведеться забути про його жарти та про свої образи. Магія не терпить хаосу в думках.

— Сідай, — Ерагон кивнув на широку, гаптовану срібною ниткою подушку, що лежала в центрі рунічного кола. Голос його звучав незвично тихо, контрастуючи з його звичною войовничою інтонацією.

Айрен, намагаючись не шуміти, опустилася на прохолодний оксамит. Ерагон сів навпроти, схрестивши ноги. У напівтемряві його постать здавалася таємничою, і лише очі мерехтіли дивним, глибоким світлом. Айдінгер не знала, якого уроку очікувати від глави цитаделі; вона сиділа перед ним так, ніби вже зібралася складати складний іспит.

— Сьогодні ти навчишся відчувати суть стихії, — промовив він, повільно піднімаючи праву долоню.

Айрен заворожено спостерігала, як повітря над його рукою почало згущуватися. Мить — і з невидимої світові водяної пари виткалася ідеальна прозора водяна кулька. Вона ширяла у кількох сантиметрах від його шкіри, повільно обертаючись і вловлюючи відблиски рун. Рідина всередині переливалася, здавалася живою та плинною.

— Торкнися її. Легко, лише кінчиками пальців.

Дівчина несміливо простягнула руку. Серце калатало в грудях. Але старший ангел був спокійним, і цей спокій мимоволі передавався їй. Чомусь здавалося, що за найменшу помилку він судитиме з усією суворою справедливістю. Її пальці торкнулися прохолодної поверхні води, і від точки дотику по прозорій сфері стрімко побігли найтонші, наче павутиння, крижані візерунки. Вода за секунду помутніла, кристалізуючись, і перетворилася на матову, шорстку крижану кульку.

— Тримай її... — так само м’яко командував Ерагон, і крижана сфера, підкоряючись його безмовній волі, плавно перепливла з його долоні у привідкриту долоню Айрен. Сфера була холодною, але цей холод не обпікав, а радше бадьорив. — Тепер давай другу руку. Торкнися пальцем самісінького центру.

Айрен, затамувавши подих, обережно потягнулася вказівним пальцем іншої руки до центру крижаної кулі. Занадто обережно. В останню мить рука здригнулася, порушуючи крихкий баланс магії. Замість того щоб трансформуватися далі, кулька із сухим хрускотом розсипалася в її долоні жменею колючого снігу.

— Ой... — вирвалося у дівчини. Вона ніяково здригнула рукою, скидаючи сніг із колін на підлогу. Білі пластівці заіскрилися на темних рунах, але вже за кілька секунд почали підтавати, перетворюючись на крихітні калюжки.

— Ще раз, — без тіні роздратування мовив Ерагон. Він провів долонею над підлогою, і тала вода слухняно злетіла вгору, знову збираючись в ідеально рівну водяну кульку в його руці. — Зараз ти дуже спокійна, і твоя магія працює чудово. Але наприкінці ти захвилювалася. Не бійся її. Контролюй.

Чомусь дівчина усміхнулася, поглянувши на хлопця. Почуття страху перед ним кудись випарувалося. Ангел підказував, допомагав зрозуміти, як їй слід діяти, і не тиснув. Айрен глибоко зітхнула, виганяючи з думок залишки остраху. Вона знову торкнулася води, знову перетворила її на лід і прийняла його у свою долоню. Тепер вона відчувала структуру кристала, його тендітну силу. Закривши на мить очі, вона уявила не холод, а красу зими. Палець торкнувся крижаної сфери — м’яко, впевнено.

Секундна тиша. І раптом крижана куля не розсипалася грубим снігом, а розквітла. Зі звуком, схожим на тихий передзвін кришталю, вона розпалася на тисячі бездоганних, унікальних сніжинок. Вони не впали додолу, а зависли в повітрі навколо її руки, повільно кружляючи у примарному танці, підсвічені знизу сяйвом рун. Це було схоже на крихітну, ручну хуртовину, що застигла в миті вищої краси. Айрен дивилася на цю розкіш, боячись ворухнутися, і в її очах відбивався захват.

— Чудово, Айрен, — пролунав голос Ерагона.

Айрен дзвінко засміялася. Цей сміх, чистий і щирий, як у дитини, що радіє першому снігу, заповнив склепіння похмурої зали. Вона схопилася з подушки, підставляючи долоні під іскри, що падали, намагаючись спіймати їх, немов дорогоцінне каміння. Езерхай з усмішкою підняв брови, зрозумівши, що заняття зараз під загрозою зриву, і за кілька хвилин наказав учениці сісти на місце, адже було вивчено всього нічого.

Заняття тривало годинами, але час тут втратив свою владу. Ерагон, зазвичай суворий і небагатослівний, переобразився. Він пояснював кожен рух м’яко, поетапно, дбайливо ведучи її крізь лабіринти магічних потоків. Його похвала — рідкісна, скупа на слова, але нескінченно цінна — лилася для Айрен солодким медом, загоюючи рани, нанесені ранковою сутичкою.

Сам ангел зловив себе на думці, що державні справи, звіти та вічні інтриги Цитаделі відійшли на другий план. Йому хотілося, щоб ця мить тривала вічно: звук її сміху, сяйво її смарагдових очей і та легкість, з якою вона вбирала його знання.