Частина 23

Ерагон клацнув пальцями. У залі запанував інший настрій: кілька музикантів, що увійшли з поздовжніми флейтами та гуслами, задали ритм, у якому чулося щось запаморочливе. Айрен одразу поспішила піти. Вона шкірою відчула, що ця музика діє на ельфів занадто сильно. Вино та тягучі звуки флейт перетворили їхні веселощі на шаленство — забувши про справи та вікову обережність, вони стрибали в танку, вимагаючи нових кубків із вином.

Дівчина непомітно вислизнула із залу. Щойно двері зачинилися за її спиною, як шум святкування перетворився на глухий, ледь розрізнений гул. У коридорах панувала тиша. Лише подекуди біля високих вікон стояли зграйки ангелів і демонів. Вони попивали ягідний сік та вино, підкреслено ввічливо розмовляючи; у їхніх стриманих позах відчувалася напруга — цей союз з ельфами був вимушеним, крихким компромісом заради спільного блага, який багато хто приймав лише через силу.

Піднявшись до своєї кімнати, Айдингер уже простягнула руку до замка, але завмерла. Тишу поверху порушив не стукіт підборів, а м’який, ледь вловний шелест пір’я та швидкі, впевнені кроки. Визирнувши в сусідню галерею, вона побачила архангела Яна. Він рухався рвучко, майже не дивлячись набік, і в його поспіху відчувалася прихована мета.

Не вагаючись, Айрен рушила за ним. Питання, що накопичилися за цей вечір, пекли її зсередини, а його дивна поведінка лише підливала олії у вогонь. Ян піднявся на поверх архангелів — місце, де повітря завжди здавалося холоднішим і розрідженим. Він зупинився біля дверей Аміра. Його рука лягла на позолочену ручку, і, навіть не постукавши, він штовхнув незамкнені двері.

— Архангеле Ян! — видихнула Айрен, вибігаючи з коридору.

Вона завмерла за кілька метрів від нього, важко дихаючи. Ян застиг у проймі, наполовину прихований тінню кімнати. У цей момент смуга світла з коридору вихопила його напружений профіль і край білосніжного крила. Він не очікував погоні, і ця секундна заминка між ними пробриніла, як натягнута струна. Чоловік був змушений зачинити двері й приділити увагу напівсмертній.

— Айрен, ти чогось хотіла? — Ян відійшов від дверей кімнати і сховав руки за спину, натягнувши посмішку.

— Я хотіла просто... — дівчина підійшла ближче, — запитати про мою матір. Її вбили чи вона сама…

Слова застрягли в горлі, але чоловік зрозумів, про що йдеться. Він підійшов ближче, та в його очах усе одно було видно певну відстороненість.

— Твоя мати... її вибір не був цілком власним, — архангел важко зітхнув. — Одна з тіней Тенаріса знайшла її. Довго. Терпляче хтось шепотів їй на вухо про гріхи, нагадував про кожну помилку, про кожну слабкість. Поки її розум не почав тріщати... і не піддався.

— Ви хочете сказати…

— Вона наклала на себе руки, — спокійно завершив Ян. — Але зробила це під тиском Розірваної Тіні. Це і вбивство, і її власний вибір. Їй не вистачило сил впоратися з Тінню.

Ці слова змусили брюнетку стиснутися. Якось усе надто зручно. Вона відвела погляд, намагаючись стримати сльози.

— Значить, Тенаріс у всьому винен.

Ян кивнув головою. Відповідь була без вагань. Усе звучало надто швидко й механічно, ніби архангел готувався до цієї розмови щодня. Айрен зціпила зуби, відчуваючи, як до серця підкрадаються сумніви. Вона пам'ятала — її мати не була слабкою, не була зламаною. Її ніщо не мучило, і виглядала вона в останні дні абсолютно нормально. Архангел явно недооцінив пам'ять десятирічної дитини. Тепер вона усвідомлювала, що чоловік їй нахабно бреше, але не показала цього. Навіщо це йому? Вона продовжила:

— І що тепер? Чого ви від мене хочете?

— Тенаріс повернувся. І якщо ми не зупинимо його зараз, тіні почнуть поширюватися знову.

Айрен усміхнулася спокійно, без гордості. Це вона вже чула. Вона подивилася на свої руки, які, крім ножа, нічого більше не тримали.

— Я навіть себе не завжди можу врятувати.

— Ти — важлива, Айрен, — відповів Ян.

— Якщо ангели й демони не можуть упоратися з ним, то я тим більш.

— Помстися за свою матір. У тебе вже є стимул, Айрен, — Архангел підійшов ще ближче, боячись, що рибка зараз зірветься з гачка.

— Я розберуся… якщо тільки зрозумію як. Не хвилюйтеся, — тепер уже брехала напівангел.

— Чудово. Ерагон вміє виховувати хороших воїнів. А зараз іди.

Айдингер злегка вклонилася і поспішила піти. Архангел обережно ступив уперед, скануючи поглядом порожню галерею. Переконавшись, що в коридорі нікого немає, він рушив далі. Брюнетка, притиснувшись до холодного каменю стіни, дочекалася, поки стихне звук його кроків, і навшпиньки прослизнула до дверей Аміра. Оскільки двері були незамкнені, було б безглуздо втратити такий шанс.

Всередині все змінилося. Гул свята сюди більше не проникав, поступаючись місцем важкій, стерильній тиші. Кров із килима зникла, речі були акуратно розставлені по місцях, а постіль сяяла чистотою. Крізь розчинене вікно вривалося нічне повітря, приносячи прохолоду, але навіть вона не могла вивітрити дивну напругу, що зависла в просторі.

«Він брехав мені. Кожне слово, кожен співчутливий погляд — усе це було лише пилом в очі», — пульсувало в її скронях. Розповідь про смерть матері тепер бачилася їй не трагедією, а грубо скроєною декорацією. Якщо в Цитаделі — чистота й порядок, то в спальнях ховають свої слизькі тіні. Смерть матері більше не здавалася Айрен нещасним випадком. Цитадель була лише ширмою, за якою ховалося гниле нутро. Тут звикли прибирати свідків і відмивати кров із килимів до приходу гостей.