Частина 20

Він зробив коротку паузу, наче збирався щось додати, але потім лише м’яко усміхнувся — спокійно, без звичної уїдливості.

— Я чекаю на тебе завтра на раді, — сказав він рівним тоном.

Айрен кліпнула, вочевидь очікуючи на щось інше.

— А… так. Добре.

Брюнетка ковзнула до дверей, прочиняючи їх і намагаючись виглядати якомога серйознішою та зібраною, хоча пальці злегка стискали край ручки. Ерагон кивнув і спокійно пройшов повз неї в коридор. Жодного поспіху, жодного натяку на ніяковість. Айрен зачекала, поки його кроки трохи віддаляться, і лише тоді обережно зачинила двері. Клацнув замок. Вона на мить притулилася чолом до прохолодного дерева дверей.

— Боги… — тихо видихнула вона.

Щоки все ще пашіли. Айдингер повільно опустила погляд на свою руку — ту саму, яку він тримав зовсім нещодавно. Вона машинально потерла долоню іншою рукою, ніби намагаючись приховати відчуття тепла, яке все ще там залишалося.

— Це було… дивно. Що це з ним? Може, він випив? Ні. Я б відчула. Знущання! Чи в мене просто гарячка, а я не зрозуміла, і це моя уява розігралася? Засну — і все минеться.

Коли Ерагон повернувся до зали ради, там його зустріла не лише глибока ніч. Деякі ангели та демони заснули просто за столом: схрестивши руки на грудях і схиливши голови, вони мирно поринули в дрімоту. У повітрі все ще витав тонкий, солодкуватий аромат малинового чаю. Але варто було увійти старшому, як усі перелякано оговталися, намагаючись набути незворушного вигляду. Езерхай спокійно присів, штовхнувши брата в лікоть, щоб той на хвилину прокинувся і взяв участь у бесіді або хоча б удав, що йому цікаво. Демон без жодних емоцій розплющив повіки і, позіхнувши, прикрив рот долонею.

— Де ти ходиш? - з просоння запитав молодший.

— Потім, - тихо відказав Ерагон.

Левір Фреал був готовий поділитися новинами. Він звівся на повний зріст і розправив величезні крила, навмисно підкреслюючи свою перевагу.

— Вимушений констатувати: тутешня прислуга абсолютно безнадійна. Жодного бажання співпрацювати, лише нескінченне ниття та порожні сльози, від яких немає ні краплі користі, — демон на мить замовк, гидливо прицмокнувши язиком. — Зрештою мені це набридло, і я скоротив їхню чисельність наполовину.

Задоволений собою, він вальяжно всівся на місце.

Важко зітхнувши, Ерагон потер перенісся — сперечатися з методами Левіра було вище його сил і не мало жодного сенсу. Пауза затягнулася, просочуючи повітря липкою напругою. Тиша в залі стала відчутною на дотик, важким вантажем осідаючи на присутніх.

— Я вже починаю сумніватися у ваших колегах, мій друже, — напівбог повернувся до Ерагона всім корпусом.

— Прошу тебе… обговоримо це ще раз уранці, — втомлено промовив ангел. Його обличчя стало заклопотаним. — Вільні. Всі, крім Фуджина та Левіра. Ви йдете зі мною.

Присутні в нерозумінні покинули залу, сповнені невдоволення. Локі знову прийняв те саме положення та закрив очі. Він знав, що брат повернеться до зали ще раз. Ерагон, кинувши погляд на напівбога та демона, кивком указав їм на вихід. Троє вийшли із зали.

Йдучи коридором, вони обмінювалися мовчазними поглядами, намагаючись розгадати наміри ангела. Однак, коли вони почали спускатися в темні катакомби, істина постала перед ними у всій своїй очевидності. Ерагон і Левір взяли по смолоскипу, і демон, клацнувши пальцями, запалив їх, наче сірники. Кам’яні стіни, немов оживши, прийняли тепло полум’я і стали здаватися трохи привітнішими. Темний коридор, подібний до безодні, простягався попереду, не відкриваючи свого кінця. Вогкість витала в повітрі, а на волоссі та крилах ангела, демона й напівбога з’явилися дрібні крапельки води. Очі Фуджина, звиклі до темряви, сяяли, мов два яскраві сині вогники. Блукаючи катакомбами, вони минали інші кімнати та тунелі, але чоловіки йшли прямо, не звертаючи з наміченого шляху.

— Знаєш, тепер мені здається абсурдним те, що ми заперли кристал тут, — заговорив Левір, порушуючи тишину.

— Це було єдине безпечне місце, — відповів ангел і уповільнив крок.

— Саме так! І ви все одно його впустили, — з неприхованим презирством сказав напівбог.

— Не вдавай із себе святошу, ти загруз у цьому не менше за нас, — кинув демон і змовницьки штовхнув Фуджина ліктем. — Не варто звалювати всю відповідальність на нас двох.

— Прикро усвідомлювати, що я перетворився на няньку для безглуздої молоді, — напівбог підхопив цю естафету шпильок, обриваючи демона різкою відповіддю.

— Досить вам, — припинив цю суперечку Ерагон і підняв кінчик вогню трохи вище. Перед очима постала стіна. — Ми могли щось пропустити. Пам'ятаєш, як відкрити печатку?

— З тобою забудеш. Передавши смолоскип Фуджину, демон ступив до стіни. Ерагон притиснув праву долоню до холодного каменю, а Левір — ліву. Тієї ж миті під їхніми руками спалахнуло біло-червоне сяйво, що нагадувало ритмічний стук серця. Глибоко всередині стіни закрутилися невидимі шестерні: камінь опирався, відповідаючи на їхній дотик важким гулом.

Давня печатка визнала своїх господарів, і магічні потоки почали повільно вгвинчуватися в пази прихованого механізму, долаючи опір. Світлі та темні тріщини, подібні до змій, поповзли стіною, і та, здригнувшись, наче жива істота, піднялася вгору, оголивши чорний прямокутник, сходи якого вели вглиб темряви.