Частина 19

Голос Левіра Фреала долинав ніби здалеку, зливаючись із монотонним гулом вітру. Дівчина щосили намагалася зосередитися, змушуючи себе не відторгати мороз, а вбирати його. Її пальці, поховані під шаром снігу, дрібно тремтіли, але вона вперто другу годину поспіль уявляла, як крижані голки перетворюються на життєдайний потік. Вона змусила себе повірити: холод не руйнує, він живить.

Сніг під її долонями почав піддаватися, повільно осідаючи; він більше не обпікав шкіру — він танув, віддаючи кожну частинку накопиченої енергії її тілу, розливаючись венами дивним, парадоксальним теплом, що побігло і по кісточках пальців. Айрен заплющила очі для кращої концентрації і занурила долоні глибше в купу снігу.

На її губах заграла слабка усмішка — через довгий час у неї вийшло. Сніг перестав бути ворогом, перетворившись на енергію, яка увійшла в її тіло, щоб захистити й дати нових сил. Левір заворожено спостерігав, як кучугура під її руками осідає і перетворюється на воду. Дівчина й сама не помітила, як її долоні торкнулися твердої поверхні. Розплющивши повіки, вона побачила під собою крихітний острівець життя: вологу чорну землю та розсип дрібних камінців.

— Дуже добре. Ще раз.

Айдингер, немов полонянка зими, до самого вечора просиділа на снігу, дослухаючись до настанов Левіра. Демон, подібний до вправного вчителя, розкривав перед нею таємниці боротьби з крижаним холодом, оповідаючи про способи, якими тіло здатне саме себе зігрівати. Навчання давалося дівчині з великими труднощами, але спокійний голос наставника, немов бальзам, умиротворював її душу, допомагаючи зануритися в потрібний стан. Однак, хоч як вона старалася, холоднеча все ж проникала в її кістки, і здавалося, що ноги затерпли від льоду ще дужче за руки.

Раптовий хрускіт снігу за спиною порушив тишу, віщуючи появу званого гостя.

— Доброго вам вечора, — пролунав голос Ерагона.

Левір Фреал неквапливо підійшов до ангела, чия увага на мить здригнулася. Його голос прозвучав сухо й вимогливо, присікаючи будь-яку спробу відволіктися:

— Не дивись на нас, Айрен. Концентрація — твій єдиний порятунок зараз.

Він указав на найближчу гілку, що ледь помітно гойдалася на вітрі.

— Змусь її замовкнути, закувавши в лід кожну бруньку.

На тремтячих ногах брюнетка розвернулася, прикусивши губу, і пішла до потрібного дерева. Хрускіт снігу вже нестерпно шипів під ногами, немов насміхаючись із неї. Ось-ось — і Айдингер сама хрусне, як останній листочок у листопаді.

— Знаєш, хоч вона й уперта, але вчиться швидко, — відповів демон з легким уклоном.

— Я знав, що тобі сподобається, — Ерагон із гордістю подивився на дівчину, яка все ще незграбно намагалася виконати завдання.

— За цей день — жодного вереску, жодних істерик. Вона напрочуд мовчазна, — демон кинув короткий погляд через плече на Айрен, шукаючи підтвердження своїм словам в очах напарника.

— Я радий, що ти почав до неї приглядатися. Прогрес.

Погляд Езерхая, як і раніше, був прикутий до постаті дівчини, а пар, що виривався з рота, слугував наочним нагадуванням: із настанням сутінків холод ставав по-справжньому важким. Ерагон владним жестом підкликав ученицю. Полишивши нещасну, скуту кригою гілку в спокої, вона поспішила до ангела.

— Мені здається, чи ти трохи переборщив із навчанням? На ній лиця немає, — зауважив спокійно, і навіть трішки з сарказмом наставник, дивлячись на те, як брюнетка гучно цокотить зубами.

— Зате який ефект! Це їй за зіпсований настрій зранку, — крила демона різко піднялися вгору, і він полетів геть, зникаючи в нічній терені. Його завдання на сьогодні було виконане.

— На-а-аставнику… я… мо-о-ожу йти-и? — запитала брюнетка тремтячим голосом. Старанна учениця обійняла себе руками, гадаючи, що це допоможе їй зігрітися.

Ерагон, чий погляд сповнився глибоким співчуттям, зняв важку накидку і дбайливо, немов огортаючи дитя, закутав у неї Айрен. Щільна тканина поглинула її з голови до ніг, даруючи довгоочікуваний порятунок. Знесилена, вона заледве розуміла, де перебуває — свідомість плуталася від холоду, а в голові пульсувала лише одна думка: дістатися своїх покоїв і забутися сном.

Коли вони наблизилися до Цитаделі, на самому порозі їх уже зустрічали слуги. Вишикувавшись рівною шеренгою, вони завмерли в очікуванні, готові підхопити дівчину і повести її в тепло кам’яних стін.

— Приготуйте їй теплу ванну і чай, — скомандував ангел і пішов геть.

Важкі дубові двері кімнати відсікли холодні протяги коридорів Цитаделі. У кімнаті було натоплено так щедро, що повітря здавалося густим і солодким від аромату дров, що палахкотіли у вогні. Айрен сиділа на стільці, уже почуваючись легше в тонкому білому пеньюарі. Тепер життя повільно, по краплі, поверталося в її змучене тіло.

Дівчина обережно опустила почервонілі ступні в гарячу воду, настояну на хвої та гірких травах. Спочатку шкіра відгукнулася різким поколюванням — тисячі невидимих розпечених голок впилися в щиколотки, змушуючи її заплющити очі та вчепитися пальцями в сидіння стільця. Та за хвилину біль змінився блаженним теплом. Заціпеніння, що скувало м’язи за довгі години на морозі, почало танути.

Вона зробила ковток трав’яного чаю з виразним смаком меду та терпкого кореня імбиру. Це тепло зігрівало серце, яке, здавалося, перетворилося на грудку льоду там, на тренувальному майданчику. Айдингер дивилася на свої долоні. Ті самі, що ще годину тому змушували сніг танути. Зараз вони були звичайними — тонкими, ледь здригалися від напруги.