Частина 18

Для Айрен ніч пролетіла непомітно. Прокинулася вона лише вранці у своїй кімнаті. Тіло відгукнулося глухим ниючим болем — запізніле нагадування про вчорашнє тренування. Обережно перевернувшись на бік, дівчина втупилася у вікно, де біле марево дня змішувалося з лапатим снігом. У двері вже без стуку залетів слуга.

— Панно, вам уже час бути одягненою, чому ви... — чоловік замовк на півслові, помітивши, як важко брюнетка повернулася до нього. — Вам зле? — занепокоївся той і присів на край ліжка.

Пересилюючи колючу важкість у м’язах і ледь стримуючи стогін, Айрен змусила себе встати й одягтися в офіційні шати, хоча навіть дотик тканини до шкіри здавався нестерпним. Попри фізичне виснаження та тихий, майже зірваний голос, їй довелося зібрати залишки сил, адже тепер ніхто не збирався прощати слабкість, а в залі ради на неї вже чекали.

Айрен, не гаючи часу, вибігла з кімнати. У коридорі через кожні кілька метрів сиділи жінки, намагаючись відмити килим від плям крові. Густа тиша нависла над ними, а мішки під їхніми очима було видно неозброєним оком. Брюнетка не могла пройти повз і злегка нахилилася до однієї літньої служниці; та зі страхом відповзла вбік, притиснувшись до своєї напарниці.

— Ви боїтеся? — запитала Айдингер, сама злегка злякавшись. — Я нічого вам не зроблю. Просто хотіла запитати...

Дівчина трохи пригнулася, не зводячи пильного, вивчального погляду з рук служниць. Шкіра на їхніх долонях, роз'їдена грубими зубцями щіток і нескінченною гарячою водою, здавалася лякаюче багряною і неприродно набряклою. У повітрі повисла незручна, в’язка тиша: робота завмерла.

В одних очах палахкотіла пекуча, майже безпардонна цікавість — вони жадібно вбирали кожну деталь вигляду молодої пані, яка рідко заглядала в їхній задушливий світ. Інші ж, навпаки, перелякано стискалися ховаючи обличчя за парою і опускаючи очі, наче сама присутність високої гості обіцяла їм неминучу біду або сувору догану за вимушену бездіяльність.

— Зачекайте, я зараз.

Айрен повернулася до своєї кімнати, а за кілька секунд вийшла з новим милом у руці.

— Візьміть.

Айрен простягнула витончену упаковку, і задушливим, просякнутим вологою приміщенням миттєво розлився тонкий, шляхетний аромат свіжих троянд. Жінки завмерли, переводячи розгублені погляди з запашного бруска на незворушне обличчя брюнетки; в їхніх очах читалася недовіра, змішана з благоговінням.

Старша з жінок вагалася, боячись навіть торкнутися такого дорогого для всіх скарбу своїми огрубілими пальцями, і в повітрі повисла ніякова пауза. Проте тишу порушила молода світловолоса праля: затамувавши подих, вона несміливо витягнула тремтячу руку і кінчиками пальців прийняла дарунок.

— Дуже дякуємо вам, щедрійша панні! — дівчина зручніше сіла на коліна і вклонилася.

— Та облиште ви. Головне — не бійтеся.

Усвідомивши, що час минає, Айрен зірвалася з місця, залишивши слуг у повному заціпенінні. Ті лише проводжали її приголомшеними поглядами, не в силах відірвати очей від дорогоцінного подарунка.

Порив брюнетки швидко розбився об сувору реальність: щойно її стопи торкнулися перших сходинок, як виснажені м’язи збунтувалися. Коліна пронизав ниючий спазм, недвозначно даючи зрозуміти, що біг зараз — недозволена розкіш, і Айдингер була змушена збавити темп, ледь переставляючи ноги.

Сходи, що здавалися раніше дріб’язковою перешкодою, тепер розтягнулися перед нею нескінченною сірою горою. Кожен крок давався з колосальними зусиллями, але коли вона, нарешті, подолала останній проліт і двері важкої зали відчинилися, її зустріла несподівано мирна картина. Величезний простір не був заповнений метушливим натовпом — натомість за столом сиділи лише добре знайомі їй обличчя. Кілька демонів та ангелів вели неспішну бесіду, розмірено попиваючи чай, наче це було не офіційне зібрання ради, а дружня зустріч.

— Ну, все, тиша скасовується, — уїдливо кинув Локі, прикусивши губу.

Поки Айдингер прямувала через центр зали, її гострий погляд був прикутий до демона. Дотримуючись етикету, вона схилила голову, але навіть у поклоні не розривала зорового контакту. Езерхай відповів на цей натиск лише ледь помітним, майже грайливим рухом брів.

Ерагон, як і решта, зберігав непроникний вираз обличчя, і лише в самій глибині його очей промайнули скороминущі, сповнені розуміння веселощі. Рада завмерла. Ангели й демони, затамувавши подих, переводили погляд з непохитної твердості дівчини на зухвалу, майже ліниву впевненість Езерхая.

— Давайте одразу почнемо з головного: Левіре, що ти дізнався? — запитав Ерагон.

— Коли ми оглядали кімнати слуг і вартових, то до ладу нічого не знайшли. Треба всіх за язика потягнути. Можливо, хтось щось бачив. Пропоную сьогодні ж і почати.

— Локі? — старший брат подивився на демона, чекаючи новин і від нього.

— Поки що в містах спокійно.

— Добре, — втомлено промовив Ерагон. — Левіре, починай допитувати слуг. Тільки не покаліч мені їх і...

— Ви будете їх калічити? Жінки й так місця  собі не... — запротестувала Айрен, але Левір Фреал поспішив перебити її.

— А ти як хотіла? Думала, я буду з ними добрим і ввічливим?! — підвищив тон демон, встаючи зі стільця.