Частина 17

Після легкого сніданку Айдингер попросили переодягнутися у вільний одяг і провели до тренувальної зали.

Зала була величезним круглим приміщенням із куполом. Замість звичайних смолоскипів тут горіли магічні вогні, що пульсували м’яким блакитним світлом, яке відбивалося від ідеально відполірованої підлоги. Стіни були заставлені стійками зі зброєю — від важких дворучних мечів до витончених метальних ножів, чиї леза виблискували, немов зміїна луска.

Сині руни, що самі по собі літали в повітрі, слугували магічним щитом, який поглинав удари, аби тренування не перетворилося на руйнування палацу. Уздовж однієї зі стін тягнулася галерея з колонами, за якими завжди гуляв протяг, що приносив запах хвої та холодного металу.

Локі ледь нахилив голову набік, вловивши звук кроків, що наближалися. На його губах заграла ледь помітна передчувальна усмішка — та сама, що зазвичай не віщувала його супротивникам нічого доброго.

— Скажи-но, Айрен, — протягнув він, і в його голосі почулося улесливе шипіння, — у нашій бібліотеці раптом стало так задушливо? Чи це наш святійший почав викладати якісь особливо... палкі молитви, від яких на щоках розквітає така дивна пожежа?

— Наставник виявив свою милість, — з натягнутою усмішкою відповіла Айдингер, намагаючись тримати впевнений погляд.

— Бідне дитя... так ретельно «наставляли» на шлях істинний, що ти досі не можеш охолонути?

— Упевнена, наставник знайде спосіб... охолодити твій запал так само ефективно, як і він допоміг мені.

Дружелюбний тон та вираз обличчя учениці ледь трималися, щоб не тріснути під палким поглядом демона. Її пальці, зімкнуті в замок перед собою, ледь не хруснули від напруги, що охопила їх. Тепер Айрен була більш ніж упевнена, що Езерхай-молодший щось бачив і тонко їй натякав.

Від колючої відповіді хлопець підняв брови, очікуючи від неї бодай найменшої краплі розгубленості. Не бажаючи продовжувати цю тему, демон став посеред зали.

— Отже, Айрен. Сьогодні я перевірятиму твою витривалість, реакцію, силу, кмітливість і, можливо, швидкість, — заговорив демон солодким голосом і з приємною усмішкою. Здавалося, що невеликий конфлікт було вичерпано.

— Це тепер належить тобі.

Локі плавним, майже театральним жестом скинув руки, і в повітрі з сухим шелестом розкрилися чорні віяла. Їхні сталеві ребра, розписані морозними візерунками із золотавими іскрами, спіймали сонячний промінь, на мить засліпивши дівчину холодним блиском лез.

Айрен обережно прийняла дарунок. Руків’я відгукнулося в долоні приємним холодом. Варто було їй поворушити кистю, як віяло слухняно розкрилося, являючи витончене гравіювання тріснутої криги — кожна пелюстка цієї смертоносної квітки була трохи більшою за її голову, але в руках відчувалася невагомою.

— Твоя головна перевага — ефект несподіванки, — Локі почав повільно обходити її по колу. — Ворог бачитиме лише красивий танець, поки ти відволікатимеш його увагу швидкими, пурхливими рухами. Друга — хірургічна точність порізів. І третя — абсолютна грація. Пам'ятай: за цією вишуканістю криються холодний розрахунок і бездоганна координація.

Айрен заворожено ловила кожне його слово, аж поки демон не змінив теорію на жорстку практику.

— Щоби ці віяла не стали для тебе марною іграшкою, тобі доведеться загартувати зап’ястя та передпліччя. Ти мусиш вміти розкрити їх будь-якої миті: у затяжному стрибку, на скаку чи в розпалі бігу. І найважливіше — дихання. Кожен помах, кожен випад має супроводжуватися різким видихом. Тільки так ти додаси удару грубої сили.

Локі підійшов впритул, змушуючи Айрен завмерти. Його долоні по черзі охопили її зап’ястя, перевіряючи їхню гнучкість, а потім безцеремонно пройшлися по лопатках, змушуючи дівчину мимоволі випрямитися.

— Що це означає? — ніяково пробурмотала вона, збентежена такою нахабністю. Яблуко від яблуні не далеко впало.

— Вивчаю матеріал, із яким мені доведеться працювати, — демон усміхнувся, прибираючи руки. — Каркас непоганий, витримаєш. Але май на увазі: я не ангел, жаліти твої ніжні плечі не стану. Приготуйся.

За кілька годин нещадних знущань тренування нарешті перервалося — просто до зали принесли гарячий обід, що став для Айрен справжнім порятунком. Вона сиділа на підлозі, ледь утримуючи ложку пальцями, що тремтіли від напруги. Локі стояв трохи осторонь біля вікна, спостерігаючи за виснаженою ученицею.

За спиною пролунав смішок, який Айдингер не оцінила.

— Якщо ти хотів витрусити з мене душу, міг би просто попросити — це було б куди гуманніше, — ледь чутно пробурмотала вона, жадібно сьорбаючи суп.

— Не тіш себе, — Локі зміряв її хитрим, майже тріумфальним поглядом, у якому не було й краплі співчуття. — Сонце ще високо, а у тебе цілий день попереду.

Айрен поперхнулася супом, не вірячи власним вухам.

— Що? Я вже не можу! — дівчина витягнула ноги на підлозі й відставила посуд убік.

— Щоби стати однією з нас, ти мусиш багато чому навчитися. — Хлопець легенько відштовхнувся руками від підвіконня і підійшов до брюнетки, яка так і проклинала його поглядом. — У тобі достатньо сили, аби перевершити навіть мої очікування, — Локі присів навпочіпки й зазирнув глибоко в очі Айрен. Він сам знав, які картини йому потрібно було шукати в її пам'яті.