Частина 16

* * *

— Дали тобі час підрости, — нарешті зронив він. — Мати знала: наш прихід неминучий, але берегла твій спокій. А тепер — іди спати. Ранок принесе ясність.

Архангел промовив останні слова з такою холодністю, що Айрен змовчала, придушивши в собі нові запитання. Їй не хотілося мимоволі затримувати Яна, позбавляючи його можливості піти й нарешті забутися сном. Вона лише провела його поглядом, а потім втупилася в темне скло вікна. Ледь чутний скрип дверей, що зачинилися, підтвердив те, що вона й так відчувала: у величезній бібліотеці вона тепер зовсім одна.

Місяць за вікном сховався наполовину, і Айрен непомітно для себе заснула просто там, де сиділа. Вона роками не згадувала про матір. Новина про те, що та від самого першого подиху оберігала її від переслідувачів, стала громом серед ясного неба. Думка про материнську жертву, про яку вона навіть не підозрювала, не давала їй спокою: «Від кого ти хотіла вберегти?» — запитала себе вже доросла Айдингер.

Ранок почався з неприємного сюрпризу: поперек ломило так сильно, що сон миттєво розвіявся. М’язи затерпли, вимагаючи руху.

— Я знайшов її! — комусь гукнув Міліт, зайшовши до зали.

Айрен неохоче розплющила очі, змусивши себе підвестися.

— Невже ти тут ночувала? — хлопець присів на одне коліно, прикриваючи брюнетку своїм крилом.

— Учора був важкий день.

Тієї ж миті до зали різко забігли Ерагон і Локі.

— Чорт забирай! Айрен! Та що ж це таке! — голос наставника пролунав наче грім по всій бібліотеці.

— Я сьогодні не в гуморі, а тобі, як бачу, приносить задоволення доводити мене? Встань, коли я з тобою говорю!

Міліт ніяково відійшов убік до Локі. Демон ніколи не втручався у справи брата, але тут йому було важко стриматися. Айрен сповзла зі стільця і встала, схрестивши руки перед собою й опустивши голову. Він уміє кричати? Коліна зрадницьки тремтіли, а серце ніяк не вгамовувалося. За що саме він сварить: побачили, як вона підслуховувала? Чи хтось помітив і доніс?

— Брате, не варто так грубо її… — Локі спробував заступитися, діючи за звичним сценарієм. Айдингер лише промовисто на нього подивилася. Всередині в неї закипала підозра: цей демон наче приклеївся до неї. Здається, не було жодного місця, куди б вона не пішла, щоб Локі не опинився поруч, готовий вставити свої п’ять копійок у будь-яку розмову.

— Вийшли! Обидва! — рикнув юнак, спопеляючи їх поглядом.

Лікар і демон обмінялися короткими, сповненими побоювання поглядами — у цьому безмовному діалозі читалося спільне безсилля. Попри внутрішній опір, вони не посміли суперечити старшому і покірно покинули кімнату. Коли за ними клацнув замок, Айрен накрила нова хвиля паніки — не було кому за неї заступитися.

— Наставнику… я… — сльози потроху наповнювали очі, свідчачи про те, що брюнетка просто налякана. Крик Езерхая настільки пригнічував її своєю міццю, що навіть дихання в його присутності здавалося чимось святим.

— Іди сюди.

Ерагон обережно потягнув дівчину до себе і загорнув в обійми, укриваючи їх обох коконом своїх білосніжних крил. М’яке, зігріте живим теплом пір’я торкнулося її шкіри, і Айрен відчула, як болісна ломота у хребті повільно тане, змінюючись блаженним спокоєм. У цьому кільці з рук і сильних крил увесь світ навколо перестав існувати — залишилися тільки його мірне дихання та тиша.

Айрен завмерла, не в змозі ворухнутися. Її обличчя перетворилося на маску чистого подиву, що повільно почала тріскатися під натиском сліз, які підступили. Вона дивилася крізь біле крило Ерагона скляним, нетямущим поглядом, а бліда шкіра її щік майже почала палати від ніяковості через його тривалий дотик до її тіла.

— Угамуй же своє серце. Я його всім тілом відчув, — шепнув Ерагон.

Айрен здригнулася, коли теплий потік його слів торкнувся мочки вуха. Навіть подивитися йому в очі було тим ще сміливим подвигом, на який брюнетка не наважилася. Вперше вона так гостро, до тремтіння в колінах, відчула обволікаючу чоловічу енергію ангела. Його аромат прохолодного вітру виходив від шиї та крил.

Пальці Ерагона, гарячі навіть крізь тканину, притягнули її ближче, і цей дотик відгукнувся в тілі дивним, млосним теплом. Їй було нестерпно приємно відчувати його владу над собою, відчувати, як зникає страх під тиском цих сильних рук, але всередині набатом бив голос совісті. Хіба міг наставник дозволяти собі подібну вільність? Межа між турботою вчителя та небезпечним тяжінням чоловіка стерлася в одну мить, залишаючи Айрен у сум'ятті: чи повинна вона відштовхнути його, чи піддатися цим забороненим відчуттям?

— Попереджати треба, де вештаєшся. Слуга сказав, що тебе немає в кімнаті, і вранці теж ніхто не бачив.

— Пробачте... я не хотіла... — брюнетка все ж підвела голову і подивилася на Ерагона. Вона чекала, що він ось-ось розімкне кільце рук і все поверне на свої місця.

— Знаю. Моя неуважність могла коштувати тобі надто дорого, — його голос пролунав незвично м’яко.

Помітивши густий рум'янець, що залив щоки учениці, юнак повільно визволив її зі своїх обіймів. Його власна шкіра залишалася бездоганно блідою, і лише в глибині зіниць на мить промайнуло щось незбагненне — дивна, майже людська іскра, яку Айрен не наважилася б назвати просто «турботою наставника».