Частина 12

Неподалік сидів архангел Ян — людина, з якою їй ніяк не вдавалося поговорити наодинці. Він про щось тихо говорив із Локі, а той уважно слухав, зрідка ствердно киваючи. За столом панував звичний хаос: демони, перебиваючи один одного, гучно реготали над власними жартами й дошкуляли ангелам, а ті, давно звикши до подібного, віджартовувалися у відповідь.

Айрен, напівкровка у цьому дивному світі, воліла їсти мовчки. Вона пригнічено похилила голову, намагаючись не зустрічатися ні з ким поглядом, наче це могло зробити її невидимою та вберегти від зайвих розмов.

— Не хочеш поділитися своїми здогадками, Айрен?! — на весь зал зухвало вигукнув Левір.

Дівчина здригнулася й поперхнулася; книга, що досі спочивала в неї на колінах, важко глухнула об підлогу. Запала тиша. Сотні очей спершу впилися в демона, який самовдоволено скосив погляд на свою жертву, а потім перекинулися на неї.

Паніка крижаним комом підкотилася до горла. Виставити на загальний огляд книгу, яку вона поцупила минулої ночі, та ще й за допомогою Міліта — ідея була вкрай кепська. Видавати лікаря вона не збиралася, адже про їхні нічні пригоди знали далеко не всі.

— Так. Можу, пане, — різко кинула Айдингер, раптово знайшовши в собі сміливість. Відступати було нікуди. Фреал майстерно провокував її, прагнучи принизити перед усіма — вона бачила цей недобрий вогник у його зіницях. Піднявши книгу, Айрен впевнено поклала її на стіл і почала все с початку:

— ...також мене зацікавили фази місяця, а саме той фрагмент, де йдеться про агресію тіні. Що яскравішою стає фаза, то сильнішою та некерованішою стає тінь. Я згадала випадок в архіву: якось у лісі я прокинулася від відчуття чогось лихого. Крізь темряву на мене налетів ворон, а одразу за ним я побачила тінь... яка не просто була там, вона пильно дивилася на мене. На той момент фаза місяця лише починалася, тож можу припустити, що тінь була занадто слабкою для рішучих дій, — голос Айрен звучав несподівано чітко й владно. Спроба принизити «нездару» провалилася, але Левір, здавалося, вже й забув про свій задум. Цікавість взяла гору не лише над ним, а й над іншими — зал слухав затамувавши подих. — Тоді в моїй голові все нарешті склалося. Пане Ерагоне, мій вердикт такий: відповідь на цю загадку — тінь. Проте в мене є зустрічне питання: чия це тінь?

Останні слова пробриніли майже агресивно, кидаючи виклик усій залі. Ангели та демони, наче за командою, опустили погляди. Кожен із них чудово розумів, про кого йдеться, але ніхто не міг осягнути, як цей маховик жаху знову закрутився. Айрен, чий голос сьогодні бринів впевненіше, ніж будь-коли, нарешті була почута всім Патріархатом Цитаделі. Ерагон помітно напружився, його плечі скам'яніли, а обличчя перетворилося на сувору маску. Те саме відчувалося і в поставі Локі.

— Тінь Тенаріса, — карбуючи кожне слово, вимовив старший Езерхай. Він поклав лікті на стіл, міцно зчепивши пальці в замок.

— Що?! Це неможливо! — вибухнув Левір Фреал, ледь не підскочивши з місця.

— Ми прикінчили його кілька років тому! — обурено підтримав Локі, і в його голосі вперше просковзнула нотка справжньої тривоги.

— Чому одразу він? — Фуджин демонстративно відклав виделку. — Якщо з порталу вийшов хтось інший, у вас будуть значно більші проблеми.

Ангели та демони колективно закотили очі з таким синхронним автоматизмом, ніби ця фраза була прописана в їхніх контрактах як обов’язковий тригер. Це не було зневагою — радше професійною деформацією. На їхніх незворушних обличчях читалося холодне «ми в курсі»: для тих, хто щодня балансує між небом та пеклом, поняття «великих проблем» давно втратило свій лякаючий блиск.

— Щоб знову набути плоті, Тенарісу знадобиться чимало часу. І ми поняття не маємо, де він, — додав Фреал, намагаючись повернути собі контроль над ситуацією. — Ми ж не будемо спускати всіх собак на привид минулого?

— Він проявить себе. Якщо це справді він, — незворушно відказав Ерагон, хоча в глибині його очей, немов у темній воді, проглядався прихований неспокій.

— Ми знаємо як. Тому не можна припуститися помилки знову, — підсумував Сейт. Він відсунув стілець і, вдячно схиливши голову, вийшов із зали.

Локі ледь стримав смішок, закусивши губу від дивного азарту — його забавляла ця тиша перед бурею. Ковзнувши поглядом по обличчю брата, він помітив, як гостро проступили його вилиці. Обличчя Ерагона перетворилося на застиглу маску, і лише ритмічне ходіння жовен видавало його лють. Його погляд, позбавлений будь-якого тепла, був намертво прикутий до спини Сейта, залишаючи тому шанс на непомітний відхід.

Інші теж почали розходитися, але Ерагон кинув навздогін, що чекає декого у залі ради сьогодні ввечері. У цьому списку була й Айрен.

Дівчина відчувала гордість: вона впоралася. Сьогодні вона ловила на собі погляди дорослих та могутніх істот — погляди, в яких читалося то здивування, то повага, а в когось і заздрість чи нерозуміння. Не знаючи майже нічого, вона зібрала це «ніщо» докупи, крок за кроком вникаючи в життя Патріархату Цитаделі. Те життя, що приховане від людей або показується лише наполовину. Саме для цього Ерагон дав їй це, не побоюся цього слова, «дріб'язкове» доручення, відповідь на яке давно була відома йому та його довіреним особам. Він чітко знав кожен її крок в цій грі.

Увечері Айдингер попрямувала до зали ради. Усівшись зручніше, вона намагалася не дивитися на Міліта. Між ними все ще натягувалася тонка нитка недомовленості після тієї ночі, яку саме зараз безжально перерізав Ерагон: