Частина 11

Цитадель усе ще спала. Десь чулися приглушені голоси, у залі слуги гриміли посудом. Айрен тихенько зайшла до читальної зали й прослизнула в архів. Відчинивши двері, вона вмить завмерла на місці, побачивши наставника. Той сидів за столом і перебирав якісь папери. Погляд швидко пройшовся по літерах і плавно перевівся на брюнетку. Довелося стримано привітатися й злегка вклонитися.

— Тобі дуже личить ця сукня.

— Дякую, — ледь чутно відповіла Айрен.

«Який щедрий на компліменти», — подумала дівчина. Ніколи вона ще не чула таких слів на свою адресу.

— Що це в тебе за спиною? — погляд ангела так само блукав по паперах, а руки дедалі швидше перебирали аркуші один за одним.

— Ем... Нічого, пане, — дівчина трохи відійшла вбік.

Тепер стало зрозуміло, чому ангел прийшов сюди. Він уже давно про все знав.

— Ти щось приховуєш від мене. Показуй. — Голос Ерагона прозвучав низько, майже як гуркіт грози, що насувається, але в ньому, як і раніше, відчувалася та лячна м’якість, від якої по спині пробіг перший холодок.

Він недбало кинув купу паперів на стіл — сухий шелест розсипаних аркушів став останнім звуком, що розділяв їх. Тепер між ними була тільки тиша. Ерагон підвівся і почав підходити до Айдингер — повільно, хижо, без жодного поспіху. Його терпіння було відлите зі сталі, але в глибині зіниць уже розгоралася небезпечна, майже відчутна цікавість.

Айрен задкувала, поки лопатки не зустріли крижану твердість стіни. Тікати було нікуди. Холод каменю просочувався крізь тонку тканину нічної сорочки, а потім через сукню, контрастуючи з тим жаром, що виходив від чоловіка, який наближався.

Ерагон зупинився так близько, що вона відчула шкірою рух повітря від його вдиху. Він не торкався її, але Айрен здавалося, що її затягує в невидимий вир. Його погляд, важкий і уважний, повільно прокреслив лінію від її переляканих очей до тремтячих губ, а потім спустився нижче, туди, де під бавовною шалено бився її пульс.

— Я чекаю, Айрен, — видихнув він їй просто в губи.

— Запевняю вас... Нічого не приховую, — голос брюнетки затремтів, тим самим видаючи її.

— Як мені мало віриться. — Точним рухом ангел вихопив із рук книгу, яку учениця ховала за спиною.

Айрен хотіла відійти бодай на кілька метрів далі, але Ерагон однією рукою перегородив їй шлях, а іншою покрутив книгу перед собою.

— Звідки в тебе це?

Дівчина нервово ковтнула слину, очі зрадницьки видавали її хвилювання, а коліна ледве тримали. Ось і перший раз, коли її спіймали на крадішці! І що вона собі думала?

— Я... Знайшла її тут. - намагалась хоч якось викрутитися напівсмертна. 

Ерагон обережно торкнувся підборіддя цієї боязкої брехухи, м’яко спрямовуючи її погляд у свої очі. У глибині її зелених кришталиків відбилося см’яття, суміш страху та подиву. Серце дівчини стиснулося, і їй здавалося, що його удари відлунюють у тиші коридору, стаючи дедалі гучнішими й чіткішими.

— Не треба навіть намагатися мені брехати, Айрен. — Ерагон усе дивився в очі, вичитуючи її минулу ніч. — Ти навіщо забрала книгу?

— Вона... Я вважала її важливою, — так само трепетним голосом відповіла Айрен, не витримуючи цих небесних очей. У цьому погляді та тоні не було погроз, він не намагався тримати її в страху. Глибокий і спокійний погляд давав значно кращий результат.

— Добре, тільки надалі не намагайся вкрасти щось іще. Інакше за цим послідує покарання.

— У вас рука не підніметься, — видала впевнено Айрен, сама ж і злякавшись власних слів.

— Та невже? — низьким, обволікаючим голосом перепитав Ерагон.

Його пальці, сильні й прохолодні, знову владно торкнулися її підборіддя, змушуючи Айрен закинути голову. Цей жест не був різким, але в ньому відчувалася незаперечна впевненість. Він завмер у лічених сантиметрах від її обличчя, гіпнотизуючи поглядом  — крижаним, прозорим, у яких зараз танцювали іскри щирого, майже ніжного інтересу. Йому бісового подобалося це поєднання: її страх, змішаний із неприборканою зухвалістю. Він бачив, як вона кусає губи, як тремтять її вії, і це викликало в нього ледь помітну, задоволену напівусмішку.

Айрен почувалася пташкою, спійманою в тісну клітку. Повітря в кімнаті немов загусло. Вона лише уривчасто, важко дихала, не в силах виштовхнути з пересохлого горла жодного слова — усі колючі відповіді розсипалися на порох під вагою його близькості.

Ерагон зачекав ще секунду, насолоджуючись моментом, а потім повільно, майже неохоче, розтиснув пальці. Відчуття його шкіри на її обличчі ще довго горіло невидимим тавром.

Він відсторонився і, зберігши ту саму лячну витонченість, опустився в крісло за столом. Заціпеніння, що скувало Айрен, нарешті лопнуло. Вона судомно втягнула повітря, відчуваючи, як серце поступово сповільнює свій шалений біг, і, похитуючись на ватяних ногах, опустилася на стілець поруч. Між ними знову була дистанція, але невидима нитка напруги, натягнута до межі, усе ще вібрувала в напівтемряві кімнати.

— Тож... Навіщо тобі знадобилася ця книга? — запитав хлопець, гортаючи сторінку за сторінкою, вирішивши, що сам знайде відповідь на це запитання.