Частина 6

Айрен зупинилася, затамувавши подих, коли побачила прекрасну картину, що немов причарувала її своїми барвами. Архангел, не озираючись, повернув праворуч, і дівчина, відірвавшись від різнобарвного полотна, поспішила за ним, побоюючись загубитися в цій монументальній величі. Їхній шлях завершився у довгому коридорі, стіни якого були облицьовані матовим каменем, а підлогу вкривав бездоганно чистий темно-зелений килим, що ніби ввібрав у себе всю суворість і таємничість палацу. Уздовж стін тягнулися високі двері, кожні з витіюватою бронзовою ручкою та гравіюванням невідомою мовою. Крізь аркові вікна проникало вечірнє світло, відкриваючи погляду сіре подвір’я, де метушилася прислуга.

— Прошу, міледі. Сюди.

Чоловік, років тридцяти п’яти за людськими мірками, вказав на двері й дістав із кишені білої сорочки ключ. Архангел відімкнув замок і запросив її увійти. Дівчина ніяково ступила до своїх покоїв.

Перше, що привернуло увагу Айрен, — це просторе ліжко, застелене бездоганно білосніжною білизною. Акуратно складені подушки ніби манили до відпочинку, обіцяючи спокій і тепло. Кімнату заливало м’яке денне світло, що лилося з трьох високих вікон; їхнє скло було настільки чистим, наче пропускало всередину лише те, що гідне самотності. Ще одні двері вели на витончений балкон, звідки, напевно, відкривався краєвид на внутрішні сади Цитаделі. Вікна обрамляли важкі зелені портьєри, які можна було опустити, занурюючи кімнату в затишні напівтіні — ніби сам вечір заходив сюди, щоб стати її співрозмовником. З обох боків ліжка стояли тумбочки з темного дерева, гладкі та добротні, призначені для зберігання особистих дрібниць.

Ліворуч розкинулася висока шафа з дзеркальними дверцятами, поверхня яких відбивала частину кімнати, створюючи відчуття простору й тиші. Неподалік стояла акуратна книжкова полиця, заставлена томами в шкіряних палітурках — деякі були потерті, інші майже нові, але всі вони ніби дихали знанням. Поруч розташувався письмовий стіл, на якому лежали охайні стоси паперу, пера, чорнильниці та пара свічок у кованих підсвічниках. Усе в цьому приміщенні свідчило про смак, стримане багатство та глибоку повагу до самотності й роздумів. Айрен мимоволі всміхнулася — уперше за довгий час вона відчула, що перебуває в місці, де зможе відпочити не лише тілом, а й душею.

— Сподіваюся, вам сподобається. За кілька хвилин прийде ваша служниця й допоможе переодягнутися.

Чоловік поклав ключ на стіл і поспішив піти, з великим нетерпінням бажаючи обговорити нагальні проблеми з патріархами, які щойно прибули.

Як тільки в кімнаті запала тиша, Айдингер роззирнулася навколо, провела пальцями по стільниці, по краю ліжка, помацала срібну чорнильницю, прикрашену об'ємними візерунками, що нагадували пелюстки троянди. Темно-зелені стіни додавали якогось спокою. Вперше вона відпочиватиме на доброму ліжку, тоді як усе життя спала на дошках, закутавшись у мішок. Дівчина скинула накидку й почула стукіт у двері. До кімнати увійшла служниця — молода дівчина з рушниками та одягом у руках.

— Міледі, добрий вечір. Мене звати Еліса, я ваша служниця, — промовила дівчина тонким голосом, вклонилася і пройшла вперед, поклавши одяг на ліжко. — Ви переодягнетеся самі? Я хочу підготувати вам ванну.

Було помітно, що прислуга хвилюється. Щось було неспокійне в її очах. Усе-таки вона знала, що Айрен була «не проста», хоч поки що й без офіційного титулу.

— Так, я сама, дякую, — постаралася натягнути усмішку Айдингер.

Служниця вклонилася і відчинила тим самим ключем двері, що вели до ванної кімнати праворуч від входу.

Напівсмертна нарешті трохи розслабилася; вона й справді хотіла негайно лягти спати, але брудне тіло вимагало гарячої води. Дівчина поглянула на одяг: один білий комплект нічної піжами та один комплект на вихід.

— Міледі, прошу вас.

Еліса відчинила двері ширше, запрошувально кивнувши Айрен. Звідкись вона вже принесла тацю з легкою трапезою, на якій затишно вмостилися фрукти, хліб, сир та глечик прохолодної води. Ванна кімната виявилася настільки просторою, що без зусиль могла б умістити не одну, а кількох дівчат — і все ж зберігала відчуття затишку та самоти. У самому центрі, втоплена в гладку мармурову підлогу, розкинулася купальня — глибока, прямокутної форми, висічена з благородного каменю з сіро-блакитними прожилками. У ній вільно могли б розташуватися п'ять дівчат зросту Айрен, і все одно залишилося б місце.

З води піднімалася легка пара, огортаючи приміщення тонкою вуаллю, у якій витав ледь вловимий аромат троянд і мила. Він пестив шкіру й лоскотав ніздрі, пробуджуючи приємні спогади та вмиротворення. Еліса, не зронивши ні слова, зникла в глибині кімнати, щоб невдовзі повернутися з м'якими рушниками.

Айдингер, не гаючи часу, швидко скинула дорожній одяг і обережно, сходинками, спустилася у воду. Гарячі хвилі миттєво обволокли її тіло, знімаючи втому й напругу, що накопичилися за останні дні. Вона відкинула голову назад, дозволивши собі хвилину безтурботності — рідкісної, майже забутої. Еліса акуратно розклала рушники на краю мармурового бортика і, склавши руки на колінах, присіла неподалік, наче охороняючи тишу і спокій цього короткого відпочинку.

— Міледі, якому милу надаєте перевагу: бузку чи троянді? — продемонструвала прислуга пару нових 

шматочків продукту.

— Давайте троянду, будь ласка, — млосним голосом відповіла Айрен.