Частина 4

Айдингер натягнула усмішку й кивнула головою. Але чомусь їй понад усе хотілося почути похвалу від наставника, а той за всі години поїздки не зронив ні слова. Думав про щось своє? А можливо, йому вже не подобалася сама думка про те, щоб бути наставником для дівчини з таким непростим характером. І чому її можна навчити? Вона ж крадійка! І сварити її не хотів. Стримував себе. Все ж таки - дівчина.

Розмовляти з іншими їй не дуже хотілося. Побоювалася, що таку цікаву її візьмуть за вухо і повернуть Ерагону. Решта супутників, хоч і не надто ладнали між собою, все ж намагалися підтримувати видимість поваги, аби не погіршувати й без того важку атмосферу їхньої вимушеної подорожі. До ангела ж ставлення було зовсім іншим — його шанували як управителя Цитаделі, і це надавало його словам та вчинкам особливої ваги.

Айдингер, спостерігаючи за ними, вирішила будь-що виправити цю роз’єднаність. У її серці народилася тверда впевненість, що ці чоловіки муситимуть потребувати один одного як ніколи раніше. Попри те, що все своє життя вона провела наодинці, її душа завжди тужила за вірними друзями та теплим сімейним колом. У метушні та злиднях міського життя ця мрія так і не здійснилася, але тепер, у цій дорозі, вона бачила шанс виправити це в майбутньому. Її глибокі роздуми, сповнені надій та планів, були раптово перервані Локі, який знову безшумно під’їхав збоку.

— Слухай, Айрен. Коли приїдемо, я хочу скористатися твоїми злодійськими навичками.

Демон поправив волосся, що від вітру заплуталося в рогах, наче павутиння, і зиркнув на дівчину хитрими іскрами.

— Моїми? А навіщо?

— Локею Езерхай, ану швидко припини цю розмову! — войовничо відкарбував Ерагон.

Щоб його учениця знову почала красти? Він цього не допустить. А Локі анітрохи не образився — йому подобалося дражнити старшого.

— Мені потрібно, щоб ти поцупила для мене одну річ, і непомітно, — прошепотів молодший, розважаючись сам для себе. Айрен одразу вхопила його задум.

 — А що саме треба вкрасти? — пошепки запитала дівчина, крадькома позираючи на ангела, ніби чекала на його «правильну» реакцію. Очі демона вмить спалахнули червоним вогником на знак такої ініціативи.

— Ви обоє... — рикнув Ерагон, але Локі встиг його перебити.

— Слухай, а вона мені подобається. Кумедно спостерігати, як ти нервуєш, коли вже двоє проти тебе, — молодший хитро посміхнувся, і його губи вигнулися в зловісній усмішці, оголюючи гострі, наче у вампіра, ікла, що виблискували на сонці.

— Так, наставнику, ви боїтеся нас?

— Заспокойся, Локею, нема чого дражнити старого, — втрутився старший демон. Його, судячи з усього, теж забавляла реакція Ерагона.

— Старий, значить, так? — усміхнувся ангел.

Дівчині його усмішка здалася дуже навіть прекрасною. Ерагон і справді усміхався рідко, ніби скупився на прояви емоцій, проте почуття гумору не покинуло його остаточно — воно просто було глибоко приховане за надмірною серйозністю. Локі ж, завжди уважний до дрібниць, не втрачав нагоди зауважити, що ця серйозність передалася Ерагону від їхнього батька.

— А ти, я бачу, набралася хоробрості, моя ученице, — тон ангела різко змінився, і в серці Айрен щось защеміло, неспокійно пропускаючи удари. Він не кричав, не повчав, а просто почав грати з нею так само, як і вона грала з ним.

— Чого замовкла? Підтримки шукаєш? — з грайливою усмішкою запитав хлопець, заправляючи пасмо неслухняного волосся дівчини за вухо.

— Я... Це... Вибачте, наставнику, — все, що вона змогла вичавити з себе, червоніючи. Ерагона це ще більше розважило, і він вирішив дати Айдингер спокій, переконавшись, що всі вже давно вичерпали запас сміливості.

Наближалася ніч, і потрібно було шукати місце для ночівлі. І все ж думка про те, щоб мерзнути під відкритим небом у лісі, не надто тішила Айрен, але нічого не поробиш — їй хотілося якнайшвидше злізти з коня. Привал організували швидко. Ерагон дістав запаси їжі, яку він купив у невеликому містечку до цього.

— Я думаю, не варто розпалювати вогонь, — сказав Левір, подивившись на інших в очікуванні схвалення.

— Вірно. Не будемо видавати себе завчасно, — погодився Сейт.

— Та яка вже різниця? — обурився Локі.

Айрен мовчки їла, але її язик так і свербів розпитати якомога детальніше, чого вони так бояться.

— Нам важливо залишатися в тіні, — спокійно додав Фуджин.

— Добре, що місяць сховався за хмарами, — втрутився таким самим умиротвореним голосом Ерагон, дивлячись на небо. — Випий води, — ангел протягнув флягу молодшому.

Брюнетка зрозуміла, що з нею говорити ніхто не буде, і, повечерявши, тепліше закуталася й лягла на бік. Тихі голоси супутників заколисали її, і вона спокійно поринула в сон, знаючи, що вона не одна.

Глибока ніч огорнула ліс, і лише тривожні крики нічних птахів та завивання вовків порушували тишу. Айрен неспокійно крутилася, наче дитина, яка вигадувала собі нічних монстрів. Ніби відчуваючи на собі чийсь погляд, вона нарешті розплющила очі, наважившись подивитися в темряву. У непроглядній пітьмі щось бовваніло — неясна, нерухома тінь, яка, здавалося, спостерігала за нею. Серце дівчинки застукало швидше, а дихання почастішало. Вона завмерла, немов оленятко перед левом.

Брюнетка напружила зір, намагаючись розрізнити деталі, але силует залишався непорушним. Повільно підводячись на тремтячих ногах, Айрен озирнулася довкола: її супутників ніде не було видно, а коні мирно спали, набираючись сил перед подальшою дорогою. Паніка перекрила дихання, стиснувши горло своїми пазурами, змушуючи серце мало не вибухнути на місці. Айдингер повільно задкувала, не відриваючи переляканого погляду від незрозумілої плями, що маячила в темряві. Кожен крок віддавався глухим стуком серця у вухах. Раптовий хрускіт гілки за спиною змусив її скрикнути й різко обернутися. Пустота. Нікого. Коли вона знову повернулася до джерела тривоги, невідома тінь зникла так само раптово, як і з’явилася, розчинившись у нічній імлі. Її місце посіло лише гнітюче відчуття холодної тривоги, що пронизало Айдингер до самих кісток, залишивши по собі лише запитання без відповідей.