Частина 3

— Зупинимось. Коні в темряві тут не пройдуть, — скомандував старший демон.

Усі без зволікань погодилися, і невдовзі вони вже влаштовувалися на невеликому лісовому привалі. Під вечір Айрен відчула, як після тривалої верхової їзди її починає огортати втома, проте її супутники, на відміну від неї, виглядали дивовижно бадьорими. Вона присіла на повалене дерево, витягнувши ноги, щоб розім’яти пальці. У лісі сутінки згущуються стрімко, і Левір, лише торкнувшись купки хмизу та сухого гілля, миттєво запалив полум’я, аби всі могли бодай трохи перевести подих.

— Як таке можливо? Невже це не міф? — запитала Айрен, підібгавши коліна.

— Ви, люди, такі довірливі, — мовив Локі, простягнувши руку, в якій сформувався згусток темної матерії, схожий на кульку.

Айрен затамувала подих і вп'ялася поглядом у темний серпанок. Їй здавалося, що вона сильно вдарилася головою і чогось не розуміє. Хоча підсвідомість підказувала зворотне.

— Неймовірно! — це все, що змогла вимовити дівчина.

— Ти теж зможеш опанувати стихію, якщо будеш старатися, — додав Сейт. У світлі багаття його обличчя здавалося дуже спокійним.

— Ви що, зовсім мене за божевільну маєте?! — крикнула дівчина, різко підхопившись на ноги й шукаючи в їхніх обличчях бодай краплю правди.

— Тихіше, дитя. Ліс розбудиш, — холодним тоном промовив Сейт.

— У тебе є хист, хоча ти поки що не усвідомлюєш багато чого. Усе здається дивним, але нехай це тебе не лякає, — втрутився Фуджин майже охриплим голосом і сів навпроти багаття в позу лотоса, занурившись у медитацію.

Дівчина вп’ялася поглядом у супутників, наче в хворих. Вона бачила вогонь, темну магію, крила, нелюдські очі… Це її не переконало, хоча все здавалося очевидним.

— Сам напівбог перед тобою, а ти все опираєшся, — рикнув Левір.

— Здається, дарма я з вами пішла.

Айдингер опустила голову, стискаючи долоні в кулаки, і збиралася кинутися в темні хащі, щоб якнайшвидше втекти від малознайомих чоловіків, але Левір рвонувся вперед і гарячою рукою схопив її за зап’ястя.

— Боляче! Пусти! — пискнула брюнетка на весь ліс.

Айрен різко смикнула руку на себе, дивлячись, як на шкірі залишився червоний опік. Вона знову поглянула на всіх присутніх: ті займалися своїми справами з пустими виразами облич, не маючи бажання ні пояснювати щось, ні бодай поспівчувати. Загрози вони вже точно ніякої не становили. Принаймні, більшість із них.

— Заспокойся і не кричи. Розумію, що все це звучить абсурдно і в тебе немає підстав нам довіряти, але дозволь нагадати тобі про твою матір, — спокійно мовив Ерагон, сидячи навпроти багаття.

— Та що ти можеш знати про мою матір?! — не вгамовувалася Айрен.

— Ану закрий свого рота! — різко підійшов упритул Фреал, вочевидь розлючений противним вереском, від якого навіть птахи перелетіли в інше місце.

Дівчина здригнулася, її очі забігали й наповнилися сльозами від усвідомлення того, наскільки вона безпорадна перед п'ятьма чоловіками.

— Перестань, Левіре. Ти її лякаєш, — спокійно додав Фуджин, усе так само сидячи із заплющеними очима, віддавшись медитації. Левір роздратовано мотнув головою і сів на своє місце.

— Твоя мати була тяжко хвора, коли народжувала тебе. Небо її покарало цим за порушення закону «Недоторканності» — вступила у любовний зв'язок із людиною. Її життя опинилося під загрозою, і вона звернулася за допомогою до архангела. Через деякий час народилася ти, і архангел одразу зрозумів, що перед ним не звичайна смертна, яка б мала бути, а особлива дитина, Не розумію, яким чином, але ти змогла  ввібрати половину сили матері, що витікала з неї кожен день. Він наказав матері назвати тебе Айрен — «та, що несе мир». Твоя мати не розкривала твоєї унікальності, аби вберегти тебе.

Ерагон зробив коротку паузу, спостерігаючи за реакцією Айрен. Дівчина схопилася за голову, втупившись у холодну землю. Її ноги підкосилися, і Локі, єдиний, хто перейнявся її станом, вчасно підхопив  за лікоть і допоміг сісти на колоду.

— Твій батько не знав про це. Мати боялася, щоб він не покинув її або не обізвав відьмою. Про все це мені повідав архангел Ян. З ним ти зможеш поспілкуватися вже в Цитаделі, якщо не втечеш уночі. А твоя стихія... Напевно, ти вже все сама зрозуміла. — Ерагон та решта підняли голови вгору.

З неба пішов сніг. Тендітні сніжинки тихо падали донизу. Легкий вітерець ніби грався з ними, і ті кружляли в красивій єдності.

— І унікальність твоя незвичайна — напівангел, напівлюдина, — прошепотів Ерагон з охопленим роздумами усміхом на обличчі, вперше зустрічаючи таке на Землі. Хоча деякі все одно бачили в ній звичайну людину. Вона була ніякою.

Дівчина поглянула на супутників очима, повними сліз. Її батько помер від незрозумілої хвороби, коли їй було десять років, а мати пішла і не повернулася. Згодом ту знайшли мертвою в лісі — її повісили, чи вона сама це зробила, лишалося незрозумілим. Усі ці роки Айрен вважала себе цілком звичайною дитиною. Мати вберегла її, не сказавши правди. Навіщо? Щоб не була вигнанкою? Щоб люди не зневажали? Боялася, що маленька дівчинка не прийме цього, а коли свідомість сформується, то буде ліпше. Вона не тримала на неї образи. Повну, або хоч якусь ясність, їй дасть архангел Ян, який знав про її існування.

— Тоді чому архангел не забрав мене одразу, якщо я така незвичайна? Чому мене залишили батькові? — запитала Айдингер, витираючи сльозу зі щоки.

— Це було зроблено для того, щоб ти навчилася покладатися на себе і виживати в певних умовах. Цитадель заздалегідь подбала про те, щоб за тобою наглядали, якщо щось піде не так, — нарешті закінчив старший Езерхай.

"Насправді, ніхто не думав, що ти протримаєся так довго". — подумав про себе Левір. 

Дівчина опустила голову й заплющила очі. Тріск багаття заспокоював і давав можливість мислити тверезо.

— На сьогодні досить запитань. Так чи інакше, ти поїдеш із нами. І не намагайся втекти. Треба буде — ми тебе з-під землі дістанемо, — роздратовано додав Левір і пішов до коней. Айрен подивилася йому вслід, зрозумівши, що цей демон постійно на неї буде тиснути, а їй і без того несолодко.