Глава XXXIX. Вечірні іскри та біоматеріали

Флекс швидко спустилася до підземного міста Звягель, аби здати основні масиви архівів Древніх. Проте вже на місці, розбираючи обладнання на терміналі, вона різко згадала: головний контейнер зі специфічними біоматеріалами та зразками генних штамів, які потребували негайного аналізу в лабораторії, вона випадково залишила біля головного розподільчого щита на поверхні.

Зітхнувши від власної неуважності, Флекс підхопила вільний інструментальний кейс і тим же підйомним шлюзом швидко повернулася нагору, у м'яке сутінкове світло Нової Надії.

Але щойно вона вийшла на бруковану доріжку поблизу їхнього будинку, як її кроки різко зупинилися, а обличчя під шоломом (який вона знову накинула для роботи) перекосилося від геть неробочих емоцій.

За кілька кроків від неї, спираючись плечем на дерев'яну огорожу, кремезний Торо зберігав свій звичний кам'яний вираз обличчя. А от навколо нього кумедно й дуже активно кружляла Стрілка. Дівчина з пустошей Хаджабея, скориставшись моментом, майже впритул притулилася до велетня, грайливо проводячи пальцем по краю його жилета та випромінюючи максимум свого непокірного шарму.

— Ну що ти мовчиш, як скеля? — усміхаючись, нависала над ним Стрілка. — У тебе що, всі емоції згоріли в тій біолабораторії? Розслабся, герою. Тут тобі не пустоші...

Флекс відчула, як у грудях спалахнуло гостре, колюче відчуття ревнощів. Кейс для біоматеріалів ледь не випав із її рук.

— Оце так екскурсія! — різко кинула Флекс, гучно грюкнувши дверима шлюзу та швидким кроком наближаючись до парочки. Голос під маскою звучав небезпечно холодно. — Я дивлюся, ви тут часу даремно не гаєте. Архіви здані, а дехто вже влаштував особистий курорт біля чужого будинку!

Стрілка не здригнулася. Вона ледь відійшла від Торо, обернулася до Флекс і з викликом підняла брову, склавши руки на грудях.

— А що таке, технарко? — ущипливо посміхнулася дівчина з Хаджабея, оцінюючи суперницю з ніг до голови. — Повітря тут свіже, вечір довгий. Чи ти думала, що цей велетень лише твою техніку тягатиме й мовчатиме?

— Я думаю про безпеку й роботу, на відміну від декого, хто вперше в житті нормальне ліжко побачив і вже намагається сісти на чужого коня! — випалила Флекс, роблячи крок уперед, від чого в повітрі між двома жінками буквально заіскрилася напруга.

Стрілка злостиво примружила очі:

— Слухай, у своїх пустощах я звикла брати те, що хочу, і ні в кого дозволу не питаю. А якщо ти боїшся, що твого здорованя вкрадуть — то міцніше тримай за поводок!

— Дівчата, припиніть, — нарешті подав голос Торо.

Він спокійно випрямився на весь свій величний зріст, навіть не намагаючись виправдовуватися, бо за весь цей час і пальцем не ворухнув, аби заохотити загравання Стрілки. Його голос пролунав тихо, але з такою вагою, що обидві жінки одразу замовкли.

— Флекс, ти забула біоматеріали внизу чи тут? — спокійно запитав Торо, переводячи погляд на кейс у її руках, повністю ігноруючи підтекст конфлікту та демонструючи абсолютну непричетність до спроб флірту.

Стрілка лише пирхнула, закотивши очі, але куточки її губ усе ж тремнули від посмішки. А Флекс, усе ще кидаючи на неї люті погляди, різко розвернулася до Торо.