Глава XXXVIII. Вечірні вогні Нової Надії

Тихий, спокійний вечір опустився на поселення під захисним куполом. Світло перших ліхтарів м’яко розливалося поміж охайними будиночками із солом’яними дахами, висвітлюючи зелені сади та доріжки.

Торо і Флекс повернулися до свого будинку й із полегшенням скинули важкі бойові лати та втомлені від мандрів обладунки. Метал дзенькнув об підлогу — нарешті можна було відпочити від нескінченної ваги броні.

Але Флекс не збиралася витрачати час даремно. Швидко перевіривши свої переносні накопичувачі з архівами Древніх, вона закинула за плечі наплічник.

— Я не затримуватимуся, — сказала вона, кинувши погляд на Торо. — Треба спускатися в підземне місто Звягель. Передам архіви, підключу системи для аналізу... Чим швидше почнемо, тим краще.

Торо лише мовчки кивнув, розуміючи важливість цієї справи. Флекс попрощалася й вирушила до транспортного шлюзу, що вів у підземелля Звягеля, залишаючи велетня на поверхні.

Коли сутінки остаточно вкрили Нову Надію, приносячи з собою прохолоду та запах розквітлих трав, до Торо наблизився знайомий силует. Стрілка, усе ще вражена новими для неї пейзажами й затишком цього місця, рішуче прямувала до нього. Вона вже встигла трохи привести себе до ладу після довгого походу, а в її очах знову грали знайомі лукаві бісики.

Дівчина зупинилася за кілька кроків від велетня, схрестивши руки на грудях і спостерігаючи за ним із прихованою усмішкою.

— Ну що, здоровань, — почала вона низьким, грайливим голосом, нагадуючи про той самий перерваний момент біля «Бархана». — Робота в бункері закінчилася, архіви здані, а вечір вільний. Може, продовжимо те, на чому нас перервали?

Стрілка зробила крок ближче, зазираючи йому просто в очі.

— Тим паче, я тут зовсім новенька. Ти ж не кинеш мене напризволяще? Може, проведеш екскурсію цим дивним зеленим місцем і допоможеш мені нарешті облаштуватися в моєму новому помешканні?