Глава XXXV. Тіні минулої перемоги

Вийшовши з густих тіней вікового лісу, колона зупинилася біля підніжжя грандіозного гірського хребта. Схили та узгір'я були всипані розбитими, понівеченими залишками бойових машин і розтрощеними дронами Мережі, а на самісінькій верхівці чорнів обгорілий скелет знищеної резонансної вежі.

Для нових бійців це був просто похмурий індустріальний пейзаж, але для Флекс і Торо кожна залізяка тут мала власну історію. Саме на цих схилах колись розігралася кривава драма під час невдалої спроби штурму Нової Надії, описаної ще в перші дні їхнього великого протистояння. Тоді, завдяки активації протоколу «Лазар», який їм дав старий Архип, Флекс зуміла обернути зброю ворога проти нього самого й знищити авангард 814. Тепер ці заіржавілі рештки машин і повалена вежа були мовчазними пам'ятниками тій давній перемозі.

Флекс відвела погляд від схилу і, перевіряючи дані на своєму терміналі, який нарешті зловив стабільний сигнал після виходу з підземних лабіринтів, звернулася до Ради:

— Коли ми пройшли крізь ту просторову аномалію в кріолабіринті, нас відкинуло далеко за картою. Ми зараз приблизно на вісімсот кілометрів північніше Хаджабея. Попереду, за цим хребтом, і лежить Нова Надія.

Рада піднесла шоколадно-коричневу руку до чола, роблячи козирок від світла, і пильно оглянула суворі гірські кручі.

— А Ярина? — запитала темношкіра жінка-ватажок диких людей, у голосі якої відчувалася природна напруга перед зустріччю з новими поселенцями.

Флекс м'яко кивнула, заспокійливо опустивши термінал:

— Вона старійшина поселення. Коли прибудемо туди, ви зустрінетеся й усе особисто обговорите.

Загін перевів подих, дивлячись на знайомі й водночас чужі вершини. Попереду залишався останній перевал — за хребтом на них чекала омріяна Нова Надія.