Глава XXXI. Секретна біолабораторія

Торо підійшов до важких замерзлих стулкових воріт третьої зали. За допомогою плазмового різака він обережно проплавив крижаний замок, після чого разом із двома рейдерами безшумно відчинив прохід.

Тут-таки в обличчя бійцям вдарив густий, затхлий сморід гнилі, старих реагентів та висохлої органіки. Мерзлотний холод змінився вологим, теплим і липким повітрям. Це була секретна біолабораторія Древніх — місце, де колись проводилися найжахливіші генетичні експерименти, наслідки яких тепер блукали в темряві.

Сі першим прослизнув у темний дверний отвір, його сріблясте жало застережливо затремтіло. За кілька секунд мутант повернувся й подав короткий сигнал: залою кишіли істоти.

— Увага всім, — ледь чутно, майже губами промовив Торо по внутрішній рації, ретельно контролюючи кожен подих. — Ми в зоні ураження. Вони сліпі, але слух у них абсолютний. Жодного зайвого звуку. Зброю перевести на безшумний режим або тримати напоготові холодну й енергетичну. Хто може тримати ствол — усі на захист колони.

Загін почав безшумно прослизати всередину величезного двоярусного залу, заставленого розтрощеними колбами, понівеченими операційними столами та металевими клітками. У центрі колони діти та літні люди йшли, міцно затуливши роти руками, намагаючись навіть не дихати голосно. Натягнутий буксирувальний шпагат усе ще тримав їх єдиною ланкою.

Але в такій темряві довго зберігати тишу було неможливо.

Один із переляканих біженців у центрі колони зачепився ногою за металевий прут, що стирчав із підлоги, і з дзенькотом упустив на бетонний уламок важку каністру.

Звук рознісся гучною металевою луною по всьому просторому приміщенні.

На секунду запала мертва тиша. А потім темрява верхніх ярусів ожила.

Зверху, зі стелі та закинутих балконів, почали масово зриватися важкі, м'язисті силуети. Мутанти — виродки генетичних експериментів Древніх із витягнутими тілами, довгими кігтями та відсутніми очима — ринули вниз, орієнтуючись виключно на луну щойно зробленого шуму.

— До бою! — проревів Торо, зриваючи маскування з випромінювача. — Тримати стрій! Не пропустити до центру!

Зал за секунду вибухнув звуками пострілів, шипінням плазми та звіриним риком. Сі блискавично злетів на металеві конструкції, розриваючи кігтями перших монстрів, які намагалися стрибнути на авангард. Стрілка та рейдерський загін утворили щільне вогневе кільце навколо мирних жителів, впритул розстрілюючи мутантів, що перли з усіх щілин.

Бій був жорстоким і кривавим, але загін знав: відступу немає. Попереду лежав останній тунель до поверхні та довгоочікувана свобода.