Глава XXX. Суцільна мерзлота

Важкі герметичні двері за спиною із згасаючим гулом зачинилися, відсікаючи аномальне марево першої зали. Але на зміну йому прийшов інший, не менш смертоносний ворог — лютий, кісткодробильний холод.

Друга зала зустріла загін мертвецькою білизною та крижаною тишею. Тут панувала суцільна мерзлота. Повітря миттєво стало сухим і колючим, а подих кожної людини перетворювався на густі хмари пари, що тут-таки осідали інеєм на броні та обличчях. Датчики Флекс зафіксували стрімке падіння температури: мінус п'ятдесят... мінус шістдесят... цифри продовжували невпинно повзти вниз.

— Вмикайте автономний термозахист на повну потужність! — різко скомандувала Флекс, перевіряючи енергетичні комірки на своєму костюмі. — Якщо розрядяться батареї, ми замерзнемо наскрізь за лічені хвилини!

Бійці швидко активували внутрішні нагрівачі латів, передаючи портативні генератори тепла в центр колони — дітям та літнім людям Вільних, яких кутали в додаткові ковдри та термоекрани.

Стіни, підлога й стеля цієї величезної зали були вкриті товстим шаром блакитного вічного льоду, крізь який подекуди проступали замерзлі стародавні механізми та труби. Пересуватися тут було неймовірно важко: під ногами ковзало, і найменший хибний рух міг призвести до падіння на гострі крижані брили.

Але буксирувальний шпагат знову доводив свою незамінність. Натягнутий між бійцями, він тримав усю колону єдиним цілим. Навіть коли старий дідусь у центрі колони затремтів від холоду й ледь не впав, міцна рука одного з рейдерів та натяг троса миттєво повернули йому рівновагу.

Попереду, пробиваючи крижану кірку за допомогою своїх кігтистих лап, упевнено йшов Сі. Його організм легко переносив температуру, а біосенсори безпомилково вказували шлях крізь лабіринт замерзлих коридорів. Одразу за ним ступав Торо, тримаючи в руці плазмовий випромінювач, готовий у будь-який момент проплавити заблокований кригою прохід.

Крок за кроком, зі скрипом черевиків об крижану крихту, загін долав кілометр за кілометром. Холод намагався скувати їхні тіла й волю, але взаємна підтримка та витримка тримали людей у строю.

Нарешті попереду замаячили масивні, вкриті памороззю металеві ворота третьої зали.