Глава XXVIII. Крок у крижану пащу

Коли лютий кислотний шторм зовні нарешті стих, залишивши після себе лише їдку димку й потріскування залишкової радіації на металі, колона рушила до входу в кріолабіринт. Масивні вантажівки й броньовики довелося залишити біля зовнішніх шлюзів — далі техніці шляху не було. Подальший маршрут пролягав виключно пішки.

Щоб ніхто не заблукав у моторошній темряві та майбутніх аномаліях, Торо наказав зняти з лебідки одного з транспортерів довгий, міцний буксирувальний шпагат. До цього грубого, але надійного троса за допомогою карабінів прив'язалися всі члени експедиції.

Формували колону за суворим бойовим розрахунком:

Попереду, низько припавши до крижаної підлоги, йшов Сі — його чутливі антени й сріблясте жало сканували простір на наявність прихованих загроз. Одразу за мутантом-хижаком ступав Торо, тримаючи напоготові плазмовий випромінювач.

Авангард колони замикали озброєні чоловіки з диких людей, які прокладали шлях уперед. у самісінькому центрі довгого каната, щільно притиснувшись одне до одного й підтримуючи наймолодших та літніх людей, йшли діти й старійшини табору — їх надійно захищали з усіх боків. Хвіст колони замикали інші бійці з важкою зброєю, тримаючи під прицілом темні провалля позаду.

— Тримайтеся за канат міцніше й дивіться під ноги, — пролунав тихий, але чіткий голос Торо по захищеному зв'язку. — Ми заходимо в першу залу.

Ворота за їхніми спинами з тихим шипінням зачинилися, і загін повністю поринув у холодне, синювате світло аварійних ламп стародавнього кріолабіринту.