Глава XXV. Попередження з далекого Звягеля

«Бархан» і колона вантажівок Вільних людей летіли крізь розпечене пекло кислотного шторму, залишаючи за собою руїни підірваного сектора Інкубації.

Усередині кабіни броньовика гула рація, перебиваючи настирливий свист вітру. Флекс перевіряла стабільність квантового каналу зв'язку зі Звягелем, намагаючись остаточно розшифрувати слова, що надійшли перед вибухом.

— Це був Пірат, — упевнено промовила Флекс, дивлячись на екран звітів телеметрії. — Він із бази у Звягелі через супутникові ретранслятори відстежував сканування Купола 960. Його повідомлення: «Не чіпайте ядро, Пірат усе зрозумів» — означало, що він прорахував енергетичну матрицю Мережі. Якби ми підірвали ядро звичним способом, сталася б ланцюгова реакція, яка спалила б увесь регіон разом із нами та дикими людьми.

— Старий лис... — полегшено видихнув Торо, міцніше перехоплюючи штурвал. — Навіть на відстані контролює наші гарячі голови.

— Завдяки йому ми знищили лише інкубатор і нейронний вузол, запобігши смертельній реакції, — додала Стрілка, протираючи від чорного мастила свій карабін. — Але тепер Мережа знає, що ми йдемо. І попереду на нас чекає найгірше.

Флекс вивела на лобовий екран тривимірну карту місцевості:

— Нам потрібно вийти на плато Нової Надії. Але єдиний швидкий шлях від лиманів пролягає через занедбаний кріолабіринт Древніх.

— Кріолабіринт? — похмуро перепитала Рада, яка сиділа за ними. — Чула я про ці тунелі. Старі легенди кажуть, що там під час Катаклізму проводили генетичні експерименти. Живим звідти ще ніхто не повертався.

— Ми повернулися, — коротко відповів Торо, додаючи газу. — Іншого шляху немає. Люта буря роз'їдає броню машин — нам терміново потрібне укриття.