Глава XX. Сигнал крізь статику

Гуркіт розігрітих двигунів колони раптово перекрив гострий тріск високочастотних розрядів. Центральний динамік радіостанції «Бархана», підключений до підсилювальної антени Древніх, засмикався в конвульсіях багряних спалахів.

Динамік захлинувся хриплим білим шумом, крізь який пробився спотворений, важкий чоловічий голос: — ...не чипайте ядро.... к чуєт... Не чіпайте ядро... Пірат все зро... мів... Не чи... яд... ро...

Зв'язок остаточно згас коротким, тонким писком, залишивши в кабіні лише похмуре тріскотіння статичної електрики.

Торо завмер, не донісши руку до головного тумблера відкриття шлюзу. Навігаційний термінал Флекс гарячково миготів, намагаючись очистити аудіодоріжку та вирахувати джерело передачі.

— Що за бісівщина? — пробурчав Торо, повільно опускаючи руку на штурвал. — Флекс, ти вхопила координати?

— Сигнал ішов не з лиманів... — Флекс вдивлялася в лінії частотного спектра, і її обличчя під дзеркальним світлофільтром зблідло. — Передача пробивалася з найглибших мікрорівнів самого Купола 960. Прямо з центру термоядерного сектора. З ядра.

— Це міг бути Хрущ? Чи хтось із уцілілих бійців «Тіні»? — ватажок диких людей, яка підійшла до кабіни «Бархана», насторожено стиснула приклад плазмового карабіна. — І про яку «Піру» він говорив?

Шестилапий Сі тривожно випрямився на пасажирському сидінні, видавши низьке шипіння. Його срібляста луска піднялася дибом, а жало скорпіона застигло в напруженій стійці — істота виразно відчувала небезпеку, що виходила від отриманого повідомлення.

Попередження було чітким: центральне ядро Купола 960 приховувало щось набагато страшніше за бойових біомеханоїдів «Зеро». І Стрілка зараз опинилася у пастці зовсім поруч із цим епіцентром.

— Виставляй протирадіаційні щити, Флекс, — прогримів Торо, витискаючи з двигуна «Бархана» граничні оберти. — Ми йдемо всередину. Але до ядра — ні кроку без розвідки.

Важкі броньовані ворота ангара з важким скрипом почали підніматися вгору, відкриваючи шлях у вируючу соляну бурю.