Глава XIX. Арсенал Останньої Надії

Під бетонним склепінням підземного ангара Древніх панував гарячковий гуркіт металу та озоновий сморід розігрітого мастила. За масивними броньованими воротами сховища все ще лютував соляний шторм, але тут, у прохолодній напівтемряві, кипіла підготовка до вирішальної атаки.

Торо стояв біля відчиненого капота «Бархана», затягуючи важкі кріпильні болти оновленого сталевого тарана. Броньовик змінився до невпізнаваності: його борти вкрили додатковими композитними пластинами Древніх, а на даху встановили спарену автоматичну турель із бронебійним боєкомплектом. Поруч із машиною звивався Сі — шестилапий хижак тривожно клацав по металевих підлоги й нервово посмикував сріблястим жалом скорпіона, відчуваючи загальну напругу.

Флекс тим часом керувала видачею арсеналу. З глибини відкритих складських секцій дикі люди Хаджабея витягували важкі контейнери. Загартовані солею й радіацією рейдери з осторогою торкалися гладких титанових бронежилетів та плазмових карабінів, які пролежали під землею не одне століття.

— Кожна вантажівка колони отримує підсилення лобової броні та ЕМІ-глушники периметра! — лунав голос Флекс через тактичний гучномовець. — Мережа чекає на нас біля Купола 960. Наш прорив має бути єдиним ударним кулаком!

Ватажок диких людей похмуро оглядала свій оновлений загін. Її бійці більше не виглядали як загнана здобич лиманів — тепер це було озброєне й заковане в титан військо, готове дати бій біомеханоїдам.

— Стрілка пішла туди сама... — пробурчав Торо, з силою захлопуючи важкий капот «Бархана» й витираючи замаслені руки. — Якщо ця шалена дівчина зважиться раніше, ніж ми проб'ємо ворота, Мережа просто розірве її на шматки.

— Усі машини переведено в режим бойової готовності, — Флекс застрибнула на пасажирське сидіння броньовика й перевірила тактичний монітор. — Двигуни розігріті. Чекаємо на команду.

Ангар заповнився важким низьким гулом десятків силових агрегатів. Колона транспорту вишикувалася у бойовий порядок перед зачиненим шлюзом, готуючись вирватися в соляну бурю.