Глава XVII. Ключ Хруща

Стрілка ступила на центральну платформу Головного Термінала Інкубації. Її дихання було уривчастим, а від розпечених гільз карабіна та згасаючих залишків «Зеро» у повітрі стояв гострий озоновий сморід. Навколо, в отруйно-зеленій димці, мовчки застигли сотні скляних капсул із знерухомленими людьми.

Перед дівчиною палала гігантська консоль керування — масивна титанова брила, вросла в біомеханічні жили Купола 960. Багряні гексагони Мережі на екрані ритмічно пульсували, відраховуючи стабільні показники висмоктування нейронних ресурсів полонених.

— Ну що, Хрущ... твоя черга, — тихо мовила Стрілка.

Вона відстебнула від тактичного спорядження його модульний дешифратор. Важкий пристрій із загартованого композиту був ще теплим від внутрішніх обчислень. З-під знімного щитка висунулася група голчастих магнітних конекторів Древніх.

Стрілка з силою встромила дешифратор у центральний порт доступу консолі.

Термінал миттєво здригнувся. Багряні символи Мережі спалахнули тривожним ядовито-жовтим світлом, розпізнавши чужорідне втручання. Захисні алгоритми Купола почали блокувати порт, посилаючи зворотний струм — з підключеного пристрою вирвалися перші снопи блакитних іскр.

— Не посмієш! — гаркнула дівчина, притискаючи дешифратор обома руками в захисних рукавицях.

Вона вручну активувала ланцюговий обхід Хруща. Екранчик дешифратора гарячково замиготів: рядки зламаного коду Древніх почали з високою швидкістю випалювати протоколи безпеки Мережі. Один за одним криптографічні блоки Купола руйнувалися, поступаючись алгоритмам загиблого хакера.

3... 2... 1... БОКОВА АВТОРИЗАЦІЯ ПРИЙНЯТА.

Екран Головного Терміналу різко змінив колір із багряного на сліпучо-бурштиновий. По стінах і стелі велетенського залу пробігла хвиля зеленкуватого світла.

З гучним штормовим гулом у Секторі Інкубації спрацювали клапани скидання високого тиску. Повітря наповнилося густим, вискливим шипінням.

Стрілка спостерігала, як із сотень вертикальних капсул почав стрімко стікати прозорий живильний гель. Поживне середовище з бульканням ішло у нижні дринажні-канали, а до підключених до скронь полонених терміналів припинилася подача струму. Захисні скляні стулки першого ряду капсул із металевим клацанням відкинулися вгору.

Люди всередині почали важко дихати, судомно ковтаючи розпечене повітря колекторів, випадаючи на ґратчасту підлогу й мовчки озираючись довкола.

— Працює... — прошепотіла Стрілка з гіркою посмішкою. — Ти зробив це, старий.

Але в той самий момент, коли остання капсула відчинилася, углибині термінала клацнув прихований аварійний реле-вимикач, готуючи для самотньої рятівниці підступну пастку Мережі...