Глава XIII. Союз у глибині каньйонів

Шум квантового шифратора розрізав запеклу тишу печери. Ватажок табору повільно наблизилася до Торо, дивлячись прямо на динамік на бронежилеті Збирача. Червоні лазерні крапки на латах остаточно згасли — дикі люди затамували подих.

— Ти... хто ти? — її голос уперше здригнувся, втративши колишню крижану впевненість. — Якщо це чергова симуляція Мережі, я особисто розіб'ю цей броньовик.

— Це не симуляція, — спокійно пролунав голос Ярини через підсилювач. — Моє ім'я — Ярина, голова Ради Звягеля. Ми існуємо під землею вже понад століття. Торо й Флекс — мої найкращі бійці, і якщо вони стоять перед тобою, це означає лише одне: часу на сумніви у вас більше немає.

Ватажок примружила очі, стиснувши кулаки: — Вони говорять про якесь Сховище Древніх. Про консерви, біоматеріал і зброю... Це правда чи пастка?

— Це правда, — карбувала кожне слово Ярина. — За п'ять кілометрів від вас — запечатаний ангар Древніх із військовою технікою, запасами харчів та кріо-контейнерами для відродження землі. Але наші радари бачать більше, ніж ви. Загін «Зеро» Мережі вже взяв Північні каньйони в напівкільце. Вони шукають втікачів із «Тіні». Якщо ви залишитеся у своїх печерах — за добу від вашого табору лишиться тільки попіл.

Слова Ярини відбилися від темних склепінь важелем незворотності. Ватажок озирнулася на свій народ: виснажені чоловіки й жінки у зношених ганчірках, діти із соляними опіками на шкірі, бійці із саморобними гвинтівками з металобрухту.

Вона мовчки провела долонею по обличчю, змиваючи пил і втому, а потім знову звела погляд на дзеркальні шоломи Торо й Флекс.

— Я — Рада, ватажок Вільних Людей Хаджабея, — з гордістю мовила вона в динамік. — І я приймаю твоє слово, Ярино зі Звягеля.

Рада розвернулася до табору й вихопила з-за пояса сигнальний флаєр. Яскраве смарагдове полум'я спалахнуло над її головою, висвітлюючи сотні облич.

— Згортати табір! — гаркнула Рада так, що відлуння розійшлося тунелями. — Забираємо тільки зброю, воду й медикаменти! Всі вантажівки — в одну колону! Ми йдемо до Сховища Древніх!

Печера миттєво ожила. Загуділи старі кустарні двигуни, бійці почали гарячково завантажувати ящики, а діти та жінки займали місця в кузовах.

Флекс підійшла до Ради й розгорнула проектор із координатами: — Ми з Торо поїдемо першими на «Бархані», щоб розчистити шлях і відкрити запечатаний шлюз ангара.

— А що з тією рудою дівчиною? Зі Стрілкою? — тихо запитала Рада, глянувши у бік каньйонів.

Торо похмуро глянув убік Купола 960: — Вона виграє для нас час. І коли ми озброїмо ваш табір... ми повернемося за нею.