Розділ 28. Полювання

     Незмінне становище справ тривало досить довго. Анаїс довелося виявляти обережність, щоб непомітно для медперсоналу, який незмінно чергував у палаті Деребі, напувати її чаєм ведунки. І все ж, няня намагалася щоденно знаходити для цього час та нагоду, як і наказувала чаклунка. Але ефекту не було. І Анаїс знову почала впадати у відчай.  Однак, мабуть, зілля мало таки накопичувальний ефект.

    Якось одного дня, доглядальниця Деребі терміново покликала чергового лікаря, побачивши, як затремтіли повіки у нерухомої раніше пацієнтки. Згодом виявилося, що дівчина може тепер розплющувати очі. Ще за пару днів, неслухняними губами пацієнтка змогла вимовити «хочу пити». Дерека викликали до лікарні, і він одразу примчав, окрилений надією.

     Він мріяв про те, що дружина одразу зможе вести з ним осмислену розмову. Але він дуже поспішав. Лікарі так і не давали жодного позитивного прогнозу. Вона то приходила до тями, то знову йшла кудись у небуття. У хвилини свідомості вона безпорадно намагалася поворухнути руками та ногами, або хоч би пальцями. Але їй це не вдавалося. І вона, перебуваючи в абсолютному розпачі, з жахом думала про тих інвалідів, які роками перебували в такому стані. Чи потрібне тепер таке життя взагалі? Навіщо мучити себе, Дерека, Анаїс та всіх інших? Іноді їй на думку спадали гіркі думки жалю і питань, за що їй були наслані такі випробування. Чому така гарна і старанна дівчина, як вона, не змогла досягти бажаного апогею в житті і має піти в такому віці, та ще й у моральних і фізичних муках?

     Відтепер вона все думала про те, як підготувати коханого до думки про її евтаназію. На Землі-18 офіційно була дозволена така допомога спраглому смерті пацієнту, який страждав фізично або психічно. Але, в один із таких тужливих днів, Дебі раптом відчула… холод у правій руці, що висунулась з-під ковдри. Спершу вона не зрозуміла значення цього відчуття. Але потім несказанно зраділа. До неї повертається чутливість! 

     З того моменту її життя наповнилося змістом! Їй тепер було заради чого жити! Звідки тільки сили взялися! Вона голосно покликала на допомогу сестричку, а та — лікаря. Ось так, поступово Дебі пішла на одужання...

     Відновлювалася вона дуже повільно. Чутливість у кінцівках поверталася. Але цьому передувала тривала робота масажиста та реабілітологів. Перші кілька місяців вона була зовсім безпорадною. Навчалася неслухняними пальцями стискати і розтискати еспандер. Спиратися на руки та висіти на медичних брусах. Торкатися кінчиками пальців ніг підлоги. Спиратися на підлогу. Пересуватися на руках. Намагатися згинати ноги. Відчути ногами опору. Твердо стати на підлогу і радіти цьому...

     Багато душевних та фізичних сил пішло на те, щоб вона знову змогла ходити та робити щось просте руками. Але два найважливіших чоловіки в її житті були постійно з нею поряд і підтримували її. Щодня її також відвідували і друзі з Анаїс. Всі раділи з того, що Дебі поверталася до них. Тому її поки що захищали від негативних новин. А вони були. 

     По-перше, мало того, що катаклізми на Землі-18 все тривали,  «напади судом» планети тепер відбувалися майже щодня. Вчені різних галузей знань намагались зв'язати їх між собою та виявити першопричини виникнення. Медикам було абсолютно зрозумілим, що знепритомнення та вегетативні кризи у більшості людей були пов'язані з несподіваними океанічними та морськими припливами та підземними землетрусами. Геологи розводили руками, а астрономи туманно натякали, що все це може бути внаслідок якихось глобальних подій у Мультивсесвіті. Втім, більшість пересічних мешканців Землі-18 не цікавились теорією паралельних світів. Вони переймались конкретною проблемою на рідній планеті. І оскільки, поки так і не була встановлена причина нового глобального лиха, тепер в побуті з'явилося модне словосполучення “зловісні зовнішні явища”. Дехто з вчених не розумів, звідки ЗМІ взяли такі слова на озброєння, оскільки цих явищ було багато, вони були різноманітними за своєю природою, і відображались в організмах людей. Тому, насправді, ці явища були й “внутрішніми”. Але, попри все це, поняття “зовнішні явища” так і залишилось в арсеналі читачів та журналістів.

     По-друге, Дерек та його команда виявили, що за їхніми головами йде полювання. Поки що молоді люди вирішили тримати це в таємниці, щоб не допустити паніки в бюро. Але треба було вирішувати цю проблему. Зі свого боку Каррінгтон і Джим розуміли, що їм потрібна була власна служба розвідки.

     В принципі, у Дерека було багато найманців. Але вони здебільшого спеціалізувалися, як бодігарди, чи оперативники. Він мав свій комп'ютерний центр розвідки, який дуже допомагав у роботі. Проте, їм була потрібна і реальна конкретна людина з досвідом, і живим мисленням. Звісно, ​​в запасі був ще Метлик фон Вонг. Але, не можна було ризикувати єдиним агентом, який на подяку за своє життя запропонував їм свої послуги. До того ж, він теж не був розвідником. То хто б це міг їм згодитися?

     Поки всі, допущені до таємниці, розмірковували, хто б із зовнішнього світу міг підійти для такої роботи та хто з можливих кандидатів міг би все тримати в таємниці, і не бути перекупленим, Джош раптом з дивною симпатією згадав про свого колишнього конвоїра, офіцера Горвіна. Той був справним і чесним вояком. І Валентайн був упевнений, що якби того вдалося залучити на їхній бік, кращої кандидатури годі було б і шукати. Просто Джош не знав, чи займався раніше Горвін розвідувальною роботою.

   Спочатку Джош поділився своїми припущеннями з Джимом. Але той засумнівався в успіху підприємства. Адже невдача з конвоєм Валентайна не могла не позначитися на кар'єрі офіцера. І, напевно, той вже мав величезного «зуба» на Джоша.