Розділ 25. Буденне свято

     Коли Деребі та інші співробітники бюро побачили на екрані монітора космічний корабель, що кружляв над їхніми координатами, вони спочатку оніміли. Дівчина подумала, чи не знайшов, бува, Дерек прибульців у космосі і чи не потоваришував із ними? Про те, як би він зміг викликати їх так швидко? Хоча, хто їх знає, цих гіпотетичних інопланетян? Але Дерек радісно розсміявся і розкрив секрет, пояснивши, як корисно займатися будь-якими науковими розробками.

      І Деребі, і Джим, і всі інші були тепер у захваті від Каррінгтона. Ось реальна користь від мільярдного статку! Він одразу виріс в очах Джоша та Ніколь. Решта і так знали Дерека, як непересічну особистість. Виявилося, що мільярдер може бути не просто якимось безликим ділком, а розумною та допитливою особистістю!  Але зараз їх найголовнішою метою було не розкритися перед представниками влади.

    Хтось із перехожих, звісно ж, зняв відео інопланетної тарілки, яка кружляла над заводською територією, якою володів відомий Дайк Скалл, та виклав у інтернет. Галас піднявся страшенний! Одразу приїхали уфологи, представники урядової комісії, секретна лабораторія та іноземні журналісти. Промзону оточили і почали всіляко досліджувати. З ранку до вечора, щодня біля зони збирався натовп розлючених роззяв, що потребували відповіді — з якими інопланетянами співпрацює їхній уряд.

     І, звісно, через деякий час відбувся виступ представника центру вітчизняних космічних досліджень, який заявив, що насправді тарілка була фейковою. Такий собі пранк для глядачів, щоб розворушити публіку.

     Інформація була правдивою. Бюро дезорієнтації напружено чекало на результати досліджень, адже Дерек знав, що його тарілка була місцевого виготовлення, і жодних космічних елементів на місці події не знайдуть. Але, йому й справді було цікаво, яку позицію займе уряд. Крім того, Дерек як індивідуальний дослідник космосу, поки що хотів залишитися в тіні.

     Це йому поки вдалось. Поки, держава не мала прямих доказів того, що тарілка могла бути надіслана або виготовлена саме ним. Звичайно ж, прості люди були впевнені, що уряд їх обманює. 

    – Та їм лише дай можливість збрехати! Їх самих нестимуть прибульці, а вони продовжуватимуть кричати, що це пранк! 

      – Та хоч би їх уже забрали швидше!

     Такі діалоги чулися звідусіль і Дерек теж їх почув. У його колах урядом були задоволені, оскільки його знайомі і були урядом. Але, зараз він дізнався точку зору простих людей і прозрів. Своїми соціальними відкриттями він поділився у бюро. Деребі відповіла йому, що для того, щоб дізнатися думку людей, треба просто переодягнутися в дешеві джинси та футболку і пройтися разом з нею вулицями.

      Дерек любив ходити пішки у своєму маєтку, у лісах та по горах. Однак,  вулицями? Йти пішки, без своїх засобів пересування? Йому стало цікаво. І, адже його Дебі раніше так жила! Чому б не спробувати? І Дерек вирішив зробити експеримент.

       – Ти серйозно? – здивувалася наречена.

       – Цілковито.

   – Добре. Тоді давай, приїдь завтра до нас з Анаїс (Деребі твердо вирішила витримати всі пристойності, і до офіційного весілля не переїжджати до коханого) і ми разом вирушимо в подорож. Тільки візьми трохи готівки. І не вдягай нічого коштовного.

     Вранці Дерек несподівано надовго застряг біля дзеркала. А як вважати? Сорочка за двісті доларів — дорога чи дешева? А браслет? Він був із білого золота, і для непосвячених міг здаватися срібним? А запонки? У нього не було дешевих. Він розгублено постояв перед величезною шафою. Що ж робити? Зрештою він вирішив, що Дебі йому допоможе розібратися. І коли він, сяючий від передчуття експерименту, з'явився біля дверей тітоньки Анаїс, Деребі спочатку радісно кинулася йому на шию, але відчувши незрівнянний аромат його одеколону,  сплеснула руками. 

     – Та від тебе ж за кілометр несе твоєю дорогою туалетною водою! У нашій частині міста ніхто не може дозволити собі такого аромату!

     Дерек посміхнувся. Він у душі був гордий своїми успіхами. Свій статок він заробив не на експлуатації чужої праці, як гадала більшість населення, а пробився своїм інтелектом. У шістнадцять років він уже цікавився джапанськими розробками плавучих міст і закохався в цю ідею. Він списався з архітекторами та запропонував деякі вдосконалення. Ті, як це не було дивним, поставились серйозно до пропозиції талановитого підлітка, і виплатили йому відповідний гонорар. 

      З того й почалося. Місцеві розробники, побачивши вік молодого винахідника, навіть не захотіли знайомитися з його проектами. В інших країнах на нього теж згодом почали звертати увагу. І на момент закінчення школи, у нього вже був певний суттєвий банківський рахунок. Звісно, йому доводилося набагато легше, ніж Деребі. Його батьки були багатими і могли забезпечити нормальний старт своєму синові. А оскільки у сім'ї було троє дітей, і молодші не були такими ж талановитими, батьки приділяли донькам більше уваги. Через це, у Дерека з батьками склалися досить холодні стосунки. Навіть не те, щоб холодні, а малоемоційні. Він був їм вдячний, але не сумував, якщо вони довго не бачились.

      Деребі думала про таке ставлення, як про ненормальне. Вона вважала, що у їхніх дітей повинні зберегтися на все життя тісні та теплі зв'язки. Дерек погоджувався, що у його первинній сім'ї склалися не такі стосунки, про які він мріяв у юності. Отже, розуміння їхнього майбутнього сімейного життя у наречених було однаковим, що вже саме по собі було запорукою успіху.