Розділ 19. Втеча.

     – За два кілометри збіговисько якихось фанів, будьте пильні! – скомандував по рації офіцер.

   Його колега, який контролював доставку Валентайна, повідомив, що послав їм для підстраховки гвинтокрил. Водій екіпажу полегшено зітхнув. Тепер можна розслабитись. Схоже, що хтось там нагорі почув його таємне бажання побувати на фестивалі!

  Винуватець усієї цієї ситуації сидів на задньому сидінні зі зляканим обличчям і намагався прорахувати, чим йому все це може загрожувати. Чи можливо, що хтось спробує відбити його дорогою? Сумнівно, поки що він не знав жодної організації, яка б могла бути зацікавлена ​​у його звільненні. Чи загрожує його транспортування до замку Моуді? Можливо. Але там він може поторгуватись за своє життя. А ось чим саме?

    Джош почав прораховувати варіанти тих тем, які можуть зацікавити уряд, і не нашкодити при цьому його власним інтересам та інтересам побратимів-хакерів. Він так поринув у власні думки, що й не помітив, як вони наблизилися до численних стоянок машин і наметів, і до великого скупчення відпочиваючих. Тут панувала атмосфера нестримних веселощів і безтурботності. Пиво лилося рікою. У повітрі витав знайомий полісменам солодкуватий запах дурман-грибів і чарівного пилу. Лунала музика, люди ляскали та пританцьовували, і ніхто не очікував побачити тут поліцію. Частина машин стояла біля узбіччя, утворюючи натовп, всередині якого знаходився високий подіум, на якому витанцьовували наполовину оголені дівчата.

    – Бачив? У них тут якийсь фестиваль, – посміхнувся водій і штовхнув ліктем свого напарника.

    – На дорогу дивись! – з досадою відповів той.

    На дорозі стояв натовп тих, хто любить глядачів. Туса була справді знатна!

   – Чорт! Тут же мала бути порожня дорога! Алексе, очисти дорогу! – скомандував офіцер, схопив рупор і стрімко кинувся до натовпу.

    Другий поліцейський, а за ним і третій, наслідували його приклад. Ці двоє копів досі так затискали його з двох боків, що він, і поворухнутися раніше не міг. Джош зітхнув і з задоволенням розправив плечі, що затекли. Потім він з водієм взявся з цікавістю розглядати картину за вікнами авто. А там було на що подивитись.

   Двоє полісменів почали розштовхувати натовп. Горвін кричав у мегафон, що їм необхідний терміновий проїзд. Але їхні заяви продукували прямо протилежні дії. Дівчата, що пищали від збудження, а можливо, і – веселих грибів, підбігли до автівки і почали розгойдувати її. Офіцер почав палити у повітря, що присутні чоловіки сприйняли з не меншим захопленням. Танцпол очистився, і на ньому стрімко з'явилася струнка постать рудоволосої танцівниці у вогненному купальнику, у таких же довгих рукавичках та гетрах. Довгий хвіст із волосся стягувала блискуча червона стрічка.

     Вона кивнула головою ді-джею, і в ту ж мить присутніх оглушив важкий рок. І хоча неподалік вже застрекотів поліцейський гелікоптер, всі автоматично прореагували на звук музики.

   Швидше за все, нова виконавиця була не стриптизеркою, а майстерною гімнасткою. Від тієї швидкісної техніки, яку вона демонструвала у виконанні найскладніших танцювальних па та фігур, неможливо було відвести погляд. У той момент, коли вона зробила стійку на руках, і раптом з неї перейшла в плавний обертальний рух тіла вниз, увага всіх була прикута до неї. Навіть відповідальний офіцер Горвін на мить завмер, дивлячись на неї і щосили бажаючи, щоб танцівниця не зірвалася з танцполу.

     Водій, висунувшись з вікна дверцят, самозабутньо кивав головою в такт музиці. Джош, на мить забувши про свій полон, сидів, задерши голову на вогненну танцівницю. Сотні відпочиваючих ритмічно жестикулювали та тупотіли ногами. Завершуючи танець, руда танцівниця змахнула руками, несподівано розсипаючи у повітрі різнокольорові блискітки. Присутні зойкнули від захоплення. Хтось із фанів пальнув у небо феєрверком. Різнокольорові іскри розсіялися на всі боки. Натовп видав оглушливий рев. У небі спалахнула сліпуча блискавиця.

     Оглушений і засліплений Джош відчув, що його тягнуть з машини. Не встиг він зорієнтуватися і вимовити хоч слово, як йому заліпили рота і поволокли кудись униз по нерівному кам'янистому ґрунті. Ззаду чулося ревіння, музика, тремтіння дороги під ногами сотень фанів.

      Пілот гвинтокрила, засліплений світло-шумовим спалахом, на мить втратив контроль.

     – Автопілот! – тільки й встиг він крикнути.

   Автоматика миттєво почала намагатися повернути апарат у стійке становище. А коли до пілоту поступово повернувся зір, він побачив під собою натовп відпочивальників і розгублених поліцейських, що бігали біля порожньої головної машини.

    – Що трапилося? – крикнув у рацію пілот.

    – Він зник! – з відчаєм у голосі відповів офіцер супроводу.

    Йому можна було зараз хоч застрелитися! З-під самого носа в нього забрали затриманого, а він у цю мить задивився на дівку, вчинивши непрофесійно! Добре, якщо йому тепер дозволять звільнитися самому! То був крах його кар'єри! Адже йому лише тридцять сім, і до пристойної пенсії йому було ще працювати і працювати!

    Горвін у розпачі розмахував руками, бігав обабіч дороги, шукав сліди втікача, але марно. Той зник, наче його ніколи тут не було! Як таке було взагалі  можливо?

    Через десять хвилин до нього підтяглися ще кілька поліцейських екіпажів і почали обшукувати все наметове містечко. Під скептичні усмішки відпочивальників, Горвін та його команда обстежили весь кам'янистий пляж, і безрезультатно. Принаймні ніхто не бачив жодних катерів біля узбережжя. Горвін, навіть, надіслав запит на супутник з метою визначення можливого перебування в цьому регіоні підводного човна.