Розділ 17. Місце події

     Метлик фон Вонг метався, судомно намагаючись знайти шлях до порятунку. У його розпорядженні залишилися лічені хвилини. Друг зателефонував і наказав забиратися з дому. На нього були випущені кілери. Що робити?

     Він схопив сумку, в якій, про всяк випадок, завжди були припасені пристойні запаси готівки, зброї та паспорта, і вискочив із квартири. Куди було тікати? А якщо його помітять на вулиці? Вб'ють на очах у всіх чи побояться? Мінімальний шанс був на те, що кілери не захочуть світитися білим днем, у всіх на очах.

     Якимось внутрішнім зором, Вонг уже побачив себе лежачим на асфальті, з простріленою головою і величезною плямою крові під нею. На ходу він витягнув мобільник і набрав секретаря контори.

     – За мною женуться!

     – Де ти?

     – У центрі міста!

     – Скільки у тебе часу?

     – Хвилини чотири максимум!

     – Ми не встигнемо. Біжи в явочну квартиру! Спробую надіслати тобі допомогу!

     Таємна квартира була облаштована під притулок побачень із коханкою та знаходилася за два кроки від його житла. Вонг помчав туди, молячись, щоб ніхто з найманців не помітив його на вулиці. Він увірвався в квартиру і зачинив двері. Серце не могло заспокоїтись і продовжувало глухо битися всередині грудної клітки. «Ось так колись загнуся, і нікого вже не хвилюватимуть чужі державні таємниці!» – відсторонено подумав він.

     Буквально, за три хвилини він почув дзвінок у двері. «Кілери!» – злякався він і здивувався. Раніше він ніколи не відчував страху, а тепер чомусь тремтить за свою шкуру. "Старію!", – автоматично зазначив він.

     Вонг навшпиньках підкрався до вічка і розплющив око. На сходах стояла якась дівчина.

    – Відчиніть же! – тихо наказала вона. – Я від контори.

   Біс його знає чому, але Вонг відчинив їй. І миттєво, з-за ліфта показалася група людей, яка наче вихор, увірвалася до його квартири.

    – На підлогу! – скомандувала дівчина.

    – Хіба ви не повинні мені допомогти забратися звідси?

    –Пізно, вони вже на підході. Лягайте.

    Нічого не розуміючи, Вонг почав намагатися вмоститися на підлозі.

    – Та не так! – роздратовано крикнула дівчина.

    Вона власноручно змінила йому позу і, діставши пістолет, направила на нього.

    – Хіба ви не... - здивувався Вонг, але не встиг домовити...

    Пролунав звук пострілу... Його почули по всьому під'їзду і мешканці сполошилися.

    Двоє найманих убивць, яким наказали негайно знищити втікача, вже встигли виявити, що той утік зі своєї квартири, побували у власника кафе, розташованого навпроти будинку, і переглянули відеозапис останніх хвилин. На камері вони побачили, куди попрямував Вонг, і пішли за ним.

     Невдовзі почувся звук пострілів. Кілери перезирнулись і миттю вискочили надвір. І  відразу почули звуки поліцейської сирени. Минуло всього кілька хвилин, але біля під'їзду вони побачили кілька підозрілих машин з відчиненими дверцятами, і знов перезирнулися. Їм стало вочевидь, що хтось їх випередив. Однак, отриманий наказ повинен був бути виконаний або підтверджений.

   Вони кинулися до під'їзду, але несподівано зустріли перешкоду на своєму шляху у вигляді поліцейських.

     – Громадяни, прохід тимчасово закритий, – констатував один із них.

    – Але нам треба, – спробували сперечатися з ним найманці.

    – Трохи зачекайте.

    – А що сталося? У нас дитина одна вдома! – Спробували розігрувати з себе простаків кілери.

    – Злочин! Потерпіть-но.

    Тієї ж миті, в під'їзді з'явилося кілька людей у куртках з написом «ФБР» і попрямували до поліції. Один з них відразу ж почав підніматися вгору і сперечатися, доводячи, що цей випадок належить до їхньої юрисдикції.

    Як невчасно! Кілери перезирнулись і почали спускатися. Добре, що за довгі часи служби вони розуміли один одного майже телепатично! Вийшовши надвір, вони вирішили спробувати потрапити до втікача іншим шляхом.

     Вбивці увійшли до сусіднього під'їзду, відчинили замок технічного поверху і пройшли ним до дверей першого під'їзду. Але зовні на ньому теж був замок. Тому кілерам довелося попітніти, щоб розрізати його. Далі вони вирішили створити видимість, ніби вони є мешканцями цього будинку, і спуститись униз. Вони не знали, в якій квартирі ховався Вонг, знали тільки, що на третьому поверсі. Тому вони спокійно і не таючись, спустилися до четвертого поверху і прислухалися. І саме на третьому лунали голосні чоловічі голоси.

Один із кілерів обережно спустився до половини маршу і побачив, що у квартирі ліворуч відчинені двері. Біля неї стояли охоронці - поліцейський та хтось із ФБР. Один із співробітників прямо на сходовій клітці писав протокол, опитуючи сусідів.

     – Ви точно чули постріл? – суворо запитував слідчий у бабусі із квартири навпроти.

    – Звісно!

    Кілер рукою поманив напарника вниз і почав спускатися, як ні в чому не бувало.