Розділ 11. Юніс Хайбой

       «Літаючий звір», як кликав свій літальний апарат пілот, плавно летів над гірським масивом Східних Анд. Показники приладів залишалися стабільними і авіатор з цікавістю оглядав чудову зелену рослинність біля схилів гір. Аж раптом апарат здригнувся і його понесло в крутий віраж. Що трапилося?

    Юнак потягнув на себе штурвал, намагаючись вирівняти курс. Але сила повітряного потоку виявилася занадто сильною, і понесла мікролітак кудись убік. Пілот відчув, що штурвал не слухається. Земля почала наближатися з неймовірною швидкістю. І пілоту не залишалося нічого іншого, як натиснути кнопку аварійної посадки. 

        – Бах! Бах! – пролунали хлопки парашутів, що розкриваються.

       Апарат зіштовхнувся із землею. При цьому пілота труснуло так, що йому здалося, ніби його серце зупинилося. Добре, що він завжди залишався пристебнутим.

       Юний аматор Юніс аварійно приземлився в хащах Вестландії. Він вискочив з кабіни, машинально витяг пістолета і почав насторожено озиратися навкруг. Поки що все було тихо. Але він якось уже бував тут, і знав, наскільки небезпечною може бути тут земля.

    Тоді він був у компанії досвідченого провідника Марчелло, з яким вони разом опановували екстремальні походи на природі. Справа в тому, що Юніс з дитинства дуже цікавився спортивним орієнтуванням, і був знайомий з багатьма однодумцями, які, як і він, вважали, що життя на їх планеті незабаром може стати непередбачуваним, і їм треба бути морально і фізично підготовленими до цього.

       Тому тепер, кожних вихідних, окрім занять високими технологіями, Юніс проводив у тренуваннях на місцевості. Він чудово орієнтувався у рідній та сусідніх з нею країнах. Відмінно відчував себе в небі та на воді, любив бувати і в лісі. Але містичні ліси Вестляндії краще було оминати. Топкі болота, фаруами, якісь мутанти… Йому зараз зовсім не хотілося ні з чим таким стикатися. Проте неминучість перебування у Вестляндії вже сталася. І треба було якось виплутуватися із цієї ситуації. 

     Молодий чоловік старанно принюхався. Ніякого особливого запаху він не відчув. Це вже добре. Фаруамів поки що немає. Хоча він не був знавцем місцевих особливостей і не знав, коли з'являються отруйні випари. На світанку? На заході сонця? Юніс знизав плечима. Поки що їх немає, і Слава Богу! А мутанти? Звірячого тупоту він теж поки що не чув. І він приземлився не в страшному болоті, а на галявині. Хлопець подумав про те, що це – гарний знак і можна перевести дух.

     Він відійшов на пару метрів від апарата і засмучено свиснув. Черево літака було протаранено колодою, що стирчала із землі. Юніс присів і поторкав пальцем темну пляму на шасі. Так і є! Пальне! Виходить, пошкодився бензобак? Оце було попадалово! Сам він не зможе його відремонтувати. Не настільки гарний він знавець літальної справи! Що ж робити?

      Хлопець зажурився. Ще з першої вилазки сюди він пам'ятав, що тут відсутній мобільний зв'язок. І хто йому тепер допоможе?

       Неподалік, у кущах почувся тріск. А раптом це мутант? Юніс миттю злетів на кабіну і озирнувся. Він раптом згадав про всі негаразди, пов'язані з Вестляндією. Отруйні випари, бізоноведи, що там ще? Це було найгірше місце на Землі-18! І треба ж було зазнати аварії саме тут!

     Взагалі Юніс був не з лякливих. Але зараз в нього на душі було моторошно. Один-однісінький в невідомих хащах… Треба зробити ревізію засобів захисту. Із власних речей, в нього нічого такого не було. Однак, наставник йому щось поклав у тривожну валізку. Хлопець знову вліз до кабіни та передивився свій арсенал. Виявилось, що насправді, він не був готовим до лиха. Що ж робити?

       Він ще раз роздивився на всі боки. Але згодом нікого не виявилося. Чудово! Знов те саме питання – що ж робити? Тут він згадав, що мав імпульсний пейджер супутникового зв'язку. З його допомогою можна було надіслати сигнал, але поговорити — ні. Кому ж його послати? Молодий чоловік почав гарячково згадувати своїх багатих знайомих. Багатих — тому, що уловлювачі імпульсів були лише дуже багатими людьми. Таких він не мав. І, все ж, Марчелло дав йому про всяк випадок свій пейджер, коли Хайбой повідомив, що неодмінно хоче полетіти на ці вихідні в Анди. Юніс не знав, які знайомі є у тренера. Але подумав про те, що варто хоч спробувати скористатися цим шансом.

       Він почав натискати по черзі на іконки всіх абонентів, які значились у меню. Ніхто не відгукувався. Це був сум... Якщо ніхто не відповість, його, щонайменше, чекає ніч у цьому лісі. Звісно, він сховається у кабіні. Але чи врятує це його? А якщо мутанти вирішать, що мікролітак теж є сплячим звіром, то що йому загрожує?

     Юніс замислився. Мінімальний запас продуктів та води у нього є. Та й на адреналіні можна протриматись і без їжі. Але що йому світить завтра?

       Дерек Каррінгтон насолоджувався спокійним заходом сонця у себе в заміському будинку. Молодий чоловік сидів у плетеному кріслі, потягував улюблений напій з футуристичного келиха, і думав про те, як звернути на себе увагу Деребі Кранк. Дівчина вже кілька днів не виходила із ним на зв'язок. А він же думав, що вона зацікавлена ​​у підписанні з ним контракту! Що трапилося? Вона стала в ньому розчарованою? Чи знайшла іншого спонсора? Точно! Вона б вела себе так тільки в тому випадку, якби знайшла спонсора. Адже спочатку вона прийшла до нього. А після їхнього тест-драйву та щасливого порятунку з Вестляндії щось пішло не так? Дереку і на думку не спадало, що аналогічними питаннями задається і сама Деребі. Але, оскільки вона була прохачем, вона справедливо вважала, що ініціатива укладання контракту повинна виходити від нього. А він, навпаки, вважав, що вона мала нагадати про себе. І зараз у його серці закрався сумнів. Чи зателефонує вона взагалі? Чи прийде?