Розділ 6. Одна з багатьох пропозицій

     Отже, на черговий прийом у середу, до Дереку було записано близько п'яти відвідувачів. Ні секретар, ні сам пан Каррінгтон не були цим здивовані. Соціальних проектів, якими б могли здивувати молодого капіталіста, було небагато. У всіх більш-менш перспективних починаннях він уже встиг спробувати свій успіх. Ідея мала йому сподобатися, потім він повинен був прорахувати її математично, і тільки в тому випадку, якщо вона обіцяла реальний прибуток, він міг собі дозволити займатися нею.

     Сьогодні він уже встиг вислухати нісенітницьку теорію про можливість космічного переселення населення з найпосушливіших районів Африки на одну з гіпотетичних паралельних Земель, напівреальний проект постачання водою цих самих районів від опонента першої теорії (яким він, до речі, трохи зацікавився), абсолютно фантастичний проект нового претендента на посаду міністра освіти щодо поліпшення первинної профорієнтації. І ось тепер він мав вислухати ще одного, останнього відвідувача на сьогодні. Один із претендентів не прийшов. Заздалегідь переглянувши список відвідувачів, він уже знав, що серед тих, хто записався на прийом, є жінка. Він сподівався, що вона буде, якщо не літнього, то хоча б зрілого віку. Дерек вже наситився знайомствами з молодими дівчатами, які тільки й хотіли захомутати його.

     – Франку, проси, – випивши кави, скомандував він секретареві.

   У кабінет увійшла жінка невизначеного віку, у темно-зеленому діловому костюмі напівприлеглого крою. “Отже, якийсь вчений сухар”, –  припустив він. Зазвичай, жінки, що оточували його, намагалися звернути його увагу на свою фігуру, декольте, волосся, обличчя і взагалі зовнішність, всіляко підкреслювали свої принади. Здавалося, ця жінка була далека від таких думок. У ній не було нічого такого, за що можна було б зачепитися поглядом.

   Він ще раз прискіпливо окинув її оком. Відвідувачка була невисокою, з неідеальною короткою стрижкою, у звичайному консервативному костюмі та взутті на невисокому підборі. Навіть волосся у неї було звичайного чорного кольору, без слідів модних фарбуючих експериментів. Незвичайним були, мабуть, її зелені очі, єдина різноманітність, на яку зважилася їхня господиня, і нафарбовані яскраво-червоною помадою, губи… Червона помада, зелені очі… Це вносило якийсь дисонанс у її загальну оцінку. Але, і тут хіба скажеш, що вона виявила якийсь особливий смак? Чорне волосся, червоні губи і зелені очі були неймовірним поєднанням, яке можна було б нафантазувати. Швидше за все, вона мала відсутність смаку в загальноприйнятому понятті.

      Дерек аж скривився. Його естетична натура не терпіла несмаку.

    З прикрас, лише на її зап'ястку виднівся незвичайний браслет. Він, якийсь час, не давав спокою Каррінгтон. Зроблений він був, швидше за все, із черненого срібла, металу, якого майже не залишилося у вільному доступі для звичайних жителів, і видавався досить старовинним. Кожна ланка браслета являла собою барельєф із якимось археологічним сюжетом. А Каррінгтон дуже любив такі штуки! Тому він якийсь час не міг відірвати очей від її руки.

      Моментально, як йому здалося, оцінивши таким чином свою нову гостю, Дерек зробив висновок, що йому слід підготуватися до нудної презентації звичайного проекту, генеруванням яких постійно займаються численні працівники соціальних служб. Щоб не заснути, він вирішив сконцентрувати уяву на браслеті відвідувачки.

      – Добрий день! – привіталася гостя.

     І ось тут Дерек звернув увагу на чарівний тембр її голосу.

     – Доброго дня, міс…

     – Кранк, – підказала вона, чемно сідаючи на краєчок його стільця.

Каррінгтон спеціально не тримав у приймальні крісел. Бракувало ще, аби він чи його відвідувачі починали розслаблятися під час роботи! Прийом повинен був відбуватися по-діловому чітко та швидко!

     – Слухаю вас.

  Поки нова претендентка викладала йому свою презентацію, він намагався визначити її вік. Відвідувачка практично не скористалася макіяжем, проте він ніяк не міг зрозуміти – їй двадцять або тридцять. Якоїсь миті він все ж таки, чомусь став вникати в суть розмови. Можливо, цьому сприяв її заворожливий голос. Всупереч його очікуванням, в її доводах відчувалася розважливість, незважаючи на маячню самої ідеї.

     – Чому Ви вважаєте, що згодом з'явиться можливість підтримки держслужб? – несподівано запитав він.

Те, що пропонувала відвідувачка, здалося йому очевидною авантюрою. Але, при цьому, цікавою авантюрою високого класу!.. Чимось ця ідея все-таки його зацікавила.

     – У держслужб такого напряму немає – власних команд блискавичного реагування. Вони орієнтують своїх агентів на те, що перед ними ніколи не виникне непереборних завдань, з якими вони не змогли б упоратися.

     – І що? Це правильно! Адже вони створили ідеальну систему підготовки, хіба ні?

     – Ні, –  похитала головою гостя.

     – Чекайте, я щось не пам'ятаю, щоб у пресі піднімалися такі випадки.

  – Звісно, такі випадки були, – поблажливо зауважила пані Кранк, – але ніхто не видасть в інформаційний простір таку інформацію. Адже це рівнозначно визнанню своєї слабкості.

Взагалі, сама ідея чимось зацікавила Дерека і пробудила в ньому дух авантюризму, ретельно стримуваного ним усі ці роки, і яким він був одержимий ще в підлітковому віці. Наразі, ставши вже зрілим фінансистом, він не міг собі дозволити захопитися економічно невигідним проектом.