Розділ 5. Пошук спосорів

     Деребі не стала розпорошуватися на численні пошуки спонсорів. Вона одразу звернулася до керівництва Академії, до тієї самої, до якої не вступила. Директор прийняв її прихильно. Йому запам'яталася цілеспрямована дівчина, якій не пощастило лише через стан здоров'я. Але йому імпонували такі особистості, тому він вирішив допомогти їй.

    – Розумієте, Деребі, під час навчання наші викладачі та курсанти проходять тренування на імітаційних полігонах. Тому у нас немає потреби захищати їх. Але, я маю декого зі знайомих, які працюють у відповідних службах, де такий вид діяльності може стати в нагоді.

Дівчина пожвавішала.

      –  Звісно, я не можу Вам гарантувати результат. Але докладу зусиль, щоб допомогти Вам.

      – Дякую, пане директоре.

Вона, окрилена успіхом, помчала до Джима, аби підбадьорити його.

      – Чудово, але думаю, що потрібен додатковий варіант підстрахування.

    – Я вважаю, що необхідно багато таких варіантів. Сьогодні я помоніторю подібні служби, і завтра почну оминати і їх, – пообіцяла вона приятелю.

     І вона виконала свою обіцянку. Проте, не все виходило так гладко, як першого дня пошуків. В одній із «контор» у неї відкрито запитали, чи не хочуть вони стати групою зачистки, в іншій зажадали рекомендацій, а в третій попросили підтвердження вдалої роботи. За цей день Деребі відчула себе зовсім виснаженою.

     – Вони не розуміють, що ми тільки-но відкриваємося? Які ж можуть бути рекомендації? І я ж їм все сказала! – скаржилася вона Джимові.

      – Розумієш, люди хочуть вірити у те, у що хочуть! – обійняв її юнак.

     – Я почуваюся повністю вичавленою. Можна, я в тебе тут подрімаю з  годинку, а потім додому поїду?

     – Звісно, сонце! Тільки не тут!

     Джим дбайливо взяв її на руки, відніс на тахту і накрив хутряним пледом.

     – Як у тебе добре, – вже засинаючи, пробурмотіла вона.

    Хлопець підкинув дрова у камін і знову сів за монітор. Навіть, просто знаючи, що в його будинку зараз знаходиться найкраща дівчина, яка тільки могла зустрітися на його шляху, у нього виникло відчуття теплого сімейного гнізда. Цієї миті він був цілком щасливий і перебував у гармонії із самим собою. Раніше в нього не було такої потреби. Але тепер він хотів, аби Деребі завжди була поруч із ним.

     А поки вона спала, Джим вирішив, що також пошукає потенційних спонсорів для їхнього бюро. Він спробував виявити найзаможніших людей їхньої країни. Це було непросто, оскільки їх рейтингів не було в загальному доступі-держава надійно приховувала своїх “золотих телят”. І, все ж, йому вдалось з інших джерел встановити топову п'ятірку вітчизняних багатіїв.

     Серед них він звернув увагу на молодого мільйонера Дерека Каррінгтона. Той «піднявся» на нових екологічних технологіях і займався багатьма видами  інвестування: від продажу екологічно чистих продуктів, до будівництва плавучих будинків в океані. Вочевидь, він був поціновувачем всіх новацій. Можливо, щоб він міг зацікавитися їхньою ідеєю? Джимові хотілося вірити в це. Але, він розумів, що діяльність Каррінгтона була в іншій сфері інтересів. Тож, швидше за все, їхнє бюро його не зацікавить.

     Був ще каламутний літній тип, який, за виглядом, сам міг очолювати якусь мафію. Але з такими, Джиму Барні не хотілося мати спільний бізнес.

     Звичайно, якби Дебі опустила планку нижче, він би зміг залучити парочку тямущих хакерів, і в них вийшло б досить стерпне бюро. Але його дівчина хотіла створити щось незвичайне! І зрештою, вона сама була варта такого незвичайного. Отже, треба шукати далі.

     Джим протер подразнені очі й озирнувся. Деребі так розіспалася, що будити її зараз було просто грішно! Він навшпиньках оминув сплячу гостю до сходів, спустився і зателефонував Анаїс, попередивши, що її вихованка сьогодні не приїде. Потім захопив дорогою вазу з фруктами (раптом, Деребі вночі прокинеться і захоче їсти), і знову тихенько пробрався на другий поверх. Там він угнездився на м'якому диванчику, єдиною незручністю якого була його коротка довжина, кинув прощальний погляд на тахту з коханою, і заплющив очі.

Сонні пригоди почалися.

      Деребі прокинулася рано-вранці, з першими променями сонця. Вони нагріли її щоку, і саме від цього приємного тепла вона прокинулася. З подивом вона виявила, що ночувала у Джима. З ще більшим подивом вона помітила, що сам він спить навпроти неї, скрючившись під тонкою ковдрою. Вона навшпиньках підійшла до Джима і вкрила його «своїм» пледом. Потім вона прихопила з вази, що стояла на столику біля її тахти, апельсин, і пішла варити каву.

     Саме від цього аромату господар будинку і прокинувся у чудовому настрої. Деребі вже знаходилася біля екрана ноуту, який він подарував їй у власне розпорядження.

     – Привіт!

     – Салют! Бачу, що ти довго працював учора?

     – Так, було трохи, – зізнався Джім.

     – А хто цей Дерек Каррінгтон?

     – Я думав про те, щоб звернутися до нього. Але зараз зрозумів, що це програшний варіант.

     – Чому?

     – Його чіпляють лише передові ідеї.