Розділ 3. Три дні до вибуху. Блейк. Частина 5.

Утрьох вони підійшли до Емілії і запропонували з ними поснідати.

— Я з радістю залишуся з вами, вже давно не їла нічого свіжого, лише консерви, — сказала вона. — Ви не уявляєте, яка я рада бачити вас тут, особливо тебе, Блейку.

Блейк приховував свої емоції, адже знав, що йому скоро доведеться зробити те, про що він шкодуватиме до кінця життя.

— Гаразд, пішли їсти, бо я вже з голоду помираю, — сказав Блейк і відвернувся від неї.

Вчені розклали покривало і нарізали хліба, сиру, овочів, дістали з пакета в'ялене м'ясо. Блейк увімкнув портативну газову плиту і поставив на неї чайник із водою, щоб закип'ятити. Емілія сиділа з краєчку покривала і жадібно їла свіжий хліб.

— Як смачно! Не пам'ятаю, коли востаннє їла хліб і овочі. Це найкращий день за останні двадцять років.

Блейк сидів поруч із нею і мовчав.

— Чому ти такий мовчазний, Блейку? Розкажи мені, як тебе закинуло сюди і що це за штука в причепі?

— Це не важливо і не стосується тебе, — різко відповів він, — це справи наші.

— Добре, як скажеш. Але я не дурна і точно знаю, що ця штука, яку ви привезли, не несе в собі нічого доброго, — сказала вона, доїдаючи шматок хліба. — Це ракета, вірно?

— Це не твоя справа, перестань розпитувати! — Блейк розізлився на Емілію. Він не хотів розмовляти з нею, бо мав позбавити її шансу на порятунок. — І взагалі, ти з нами нікуди не поїдеш, зрозуміла?

Емілія завмерла, на її очах з'явилися сльози, в руці вона досі тримала шматок хліба.

— Мабуть, я піду, — вона встала і підійшла до Блейка, подивилася йому в очі і сказала: — Якщо це те, про що ти мені дуже давно розповідав, то я докладу всіх зусиль, щоб вона не злетіла в повітря!

— Ти цього не зробиш! — сказав Блейк, стискаючи обидва кулаки.

— Ще й як зроблю, побачиш! — вона повернулася до нього спиною і рушила геть.

Блейк стояв позаду неї і бачив, як вона віддаляється. Він розумів, що потрібно діяти швидко, бо іншої можливості може не бути. Він поглядом почав шукати щось важке або гостре біля себе і помітив частину труби. Блейк взяв її і міцно стиснув обома руками. Широким кроком він наблизився до неї і з усієї сили завдав удару ззаду по голові Емілії. В цю мить вона відчула різкий удар і впала на землю.

Блейк мовчки спостерігав за тим, як з її потилиці тече гаряча багряна кров і сочиться в землю. Він кинув трубу поруч з нею, розвернувся і пішов геть. Його обличчя було бліде, наче крейда, але на ньому не було відчаю чи печалі — навпаки, на ньому було видно лише задоволення...

Його колеги стояли позаду, і на їхніх обличчях застигла маска страху. Вони лише зрідка поглядали один на одного, але не могли промовити жодного слова. Блейк підійшов до них і зупинився. Він витирав рукавом бризки крові, що почали підсихати на його правій долоні.

— Чого поставали, як вкопані? — сказав він спокійним голосом. — У нас багато роботи і мало часу. — Він розвернувся до тіла Емілії, що лежало в калюжі її власної крові. — Треба її поховати...

Гаррі ступив крок уперед:

— Босе, я вам допоможу, — сказав він.

— Ні, я сам повинен це зробити.

Блейк взяв із причепа лопату і шмат брезенту. Він підійшов до її тіла. Емілія мирно лежала на землі з усе ще відкритими очима. Він якусь мить дивився на неї, а потім рукою доторкнувся до її ще теплого обличчя, провів долонею по щоці, по волоссю, а тоді востаннє подивився в її позбавлені життя очі і плавно та ніжно закрив їх назавжди.

Після цього він розстелив брезент, пересунув Емілію на нього і загорнув. Колеги Блейка спостерігали за цим і не знали, як реагувати. Насправді це виглядало дуже дивно: жорстоко вбити, а потім дбайливо попрощатися і поховати.

— Ти знаєш, я починаю його боятися, — сказав Свен Гаррі. — Я завжди вважав його дивним і навіть схибленим, але це вже занадто.

— Цілком з тобою згоден, це дуже дивно. Але краще не показувати Блейкові, що це нас налякало, — відповів Гаррі.

— Давай краще будемо займатися своєю роботою, — сказав Свен і пішов до причепа по інструменти, — бо не знаю, як ти, а я боюся надовго залишатися з ним далеко від дому.

Гаррі почухав потилицю і додав:

— Ти правду кажеш, давай працювати.