Розділ 3. Три дні до вибуху. Рейна. Частина 1.

Рейна не могла заснути після інциденту, що стався з донькою. Вона все думала, що робити з Олівією, адже дівчина була ще дуже юною, проте вже давно вела доросле життя.

Жінка встала раніше, ніж завжди, і вирішила спочатку прибратися на кухні, а вже потім готувати сніданок. Вона саме мила посуд, що залишився стояти брудним з вечері, як у дверях з'явилася Олівія. Вона дивилася на маму сонними очима і чекала, що та щось скаже, але мама мовчала.

— Доброго ранку, мамо, — промовила Олівія. — Тобі допомогти зі сніданком?

Рейна скляним поглядом подивилася на доньку і відповіла:

— Можеш почистити картоплю, якщо хочеш.

Олівія сіла на підлогу перед відром з картоплею, взяла ніж і почала її чистити. Рейна час від часу зиркала на доньку, але нічого не говорила. Вона не могла зрозуміти: чому та почала таке життя? Та чим довше Рейна дивилася на неї, тим більше розуміла, що все одно її сильно любить.

Олівія почистила кілька картоплин і зупинилася.

— Олівіє, немає часу на відпочинок, дочисти картоплю, будь ласка! — Рейна почала нервувати, адже їй зовсім не хотілося йти на роботу голодною.

— Вибач, мамо. — Олівія продовжила свою роботу, але робила це повільно і явно в роздумах.

Рейна не витримала і вирішила розставити всі крапки над «і».

— Що сталося? — запитала мама.

— Все добре, справді.

— Я ж бачу, що недобре. Ти б ніколи так рано не прийшла б і не просилася б до роботи, — наполягала на своєму Рейна. – Тебе щось явно турбує, тож розказуй!

Олівія встала і поклала ніж збоку:

— Мамо, в мене проблеми, — сказала дівчина і почала плакати.

Рейна вимкнула воду, вона аж ніяк не хотіла вірити те, що її донька наробила ще більше дурниць. Сівши на стілець вона знову запитала доньку:

— Що сталося? Ну ж бо кажи вже, не тягни!

— Я закохалася, мамо, — ніяково відповіла вона.

Обличчя Рейни одразу пом'якшало, і на ньому з'явилася легка усмішка:

— Та хіба ж це проблема? Кохання — це ж добре.

— Він одружений, мамо, — в сльозах відповіла Олівія.

У Рейни після слів доньки аж ноги підкосилися, добре що вона вже сиділа, інакше впала б.

— Що ж ти наробила, доню? Влізла в чужу сім'ю, та ще й розбити її хочеш? Невже мало молодих хлопців у місті? Як так вийшло, я ж старалася тебе добре виховувати!

Рейна закрила обличчя руками, Олівія підійшла до мами ззаду і поклала свої руки їй на плечі:

— Мамо, я хочу бути з ним, я не можу нічого з собою зробити. Я кохаю його...

— І як ти собі це уявляєш: ти, він, його дружина і їхні діти? Та він від тебе точно вдвічі старший!

— Йому тридцять п'ять, мамо, і я вважаю, що це не перешкода коханню.

— Якому коханню? Дорослого чоловіка і малолітньої дівчинки? Олівіє, отямся, він ніколи з тобою не буде.

— І він так сказав мені... вчора... та я не можу з цим змиритися, мамо! – гарячі сльози знову ринули по щоках.

— Олівіє, навіщо ти ходила до нього? Ти хочеш зганьбити нас ще більше? — Рейна розізлилася, в її очах з'явився гнів. — Геть, щоб я тебе сьогодні не бачила! Не виходь із кімнати, інакше я попрошу Кейна зачинити тебе на замок!

Дівчина після таких слів матері вибігла з кухні і грюкнула дверима у своїй кімнаті.