Розділ 2. Чотири дні до вибуху. Блейк. Частина 4.

Ракета була в тунелі, але перевозити її потрібно було дуже обережно, щоб не в'їхати в стіну. Доктор Блейк вирішив, що йтиме позаду свого винаходу, тож він підійшов ближче до тягача і затамував подих. Свен подивився на ракету, потім на двох своїх колег-вчених і голосно крикнув:

— Ну, удачі нам, хлопці! — Після цього він доторкнувся до ракети і швидким темпом попрямував наверх.

Блейк йшов позаду, стиснувши руки в кулаки, йому було страшно, і ці хвилини для нього стали вічністю. Тягач рухався дуже повільно, зі швидкістю всього п'ять кілометрів на годину, і це лякало Блейка. Найбільше він боявся, що тягач просто зупиниться, або ще гірше — від перевантаження вся конструкція покотиться назад, вниз, і він, і Гаррі, і його найкращий винахід в житті будуть поховані тут назавжди.

Пройшло 3 хвилини, Блейк намагався перекричати махину:

— За моїми розрахунками ми вже пройшли третину шляху, залишилося ще близько шістсот метрів, і ми нарешті покинемо цей замкнений простір.

— Звідки ви знаєте? — нахилившись вбік до боса, гукнув Гаррі. — Невже кроки рахуєте?

— Ні, Гаррі, все набагато простіше, — відповів він. — Це все математичні розрахунки. Дивись, ми знаходимося на глибині триста метрів, тунель йде вгору під кутом двадцять градусів, отже:

, де .

Зробивши розрахунки виходить, що довжина тунелю:

метрів,

тобто, приблизно 880 метрів. Тягач їде повільно, п'ять кілометрів на годину, а точніше вісімдесят три метри на хвилину — це означає, що весь підйом займе десять хвилин.

— Ого, це ви щойно порахували? — здивувався Гаррі.

— Так, в цьому немає нічого складного, — відповів він. — Хоч чимось відволікаюся від цієї підземної пастки.

Тягач вперто рухався вперед і з кожним метром все більше додавав вченим впевненості в тому, що підйом ракети буде успішним.

— Дві третини шляху пройшли, ще три хвилини — і ми будемо на поверхні, — промовив Блейк сам до себе, — але мені все одно некомфортно тут знаходитися.

Гаррі, почувши це, спочатку зрадів. Йому не подобалося їхати на тягачі — це була відповідальна робота, і в разі нещасного випадку він був би винним в першу чергу. А після цього він замислився про ще дещо. Він ніколи не міг подумати, що у боса є страхи.

— Докторе Блейку, я ніколи не думав, що ви чогось боїтеся, — гукнув той.

Блейк подивився на свого колегу і відповів:

— Так, я боюся, і це не єдине, що мене лякає в житті. Ще я боюся, що ми не доїдемо доверху, а покотимося вниз.

— Не хвилюйтеся, я певен, що тягач витримає ще не одну ракету. Тож будьте певні, що вниз ми не впадемо.

— Це добре, — видихнув Блейк.

Час йшов, і от нарешті вчені відчули, як їм в обличчя подув свіжий прохолодний вітерець.

— Нарешті ми нагорі, — зрадів Блейк, — більше цим тунелем не піду, в мене все життя перед очима пробігло за цих десять хвилин!

Тільки тягач з ракетою опинився на поверхні, як Блейк миттю вибіг з тунелю.

— Що сталося, докторе Блейку? — запитав Свен. — Вам погано?

— З ним все добре, — відповів Гаррі, усміхаючись, — просто наш бос боїться замкненого простору.

— Не боюся я, просто мені некомфортно, — фиркнув він, жадібно вдихаючи свіже повітря. — Годі обговорювати мої страхи, давайте, беріться до роботи!

Тягач рухався до вантажівки, залишалося найважче — заштовхнути платформу в причіп, це було непросто, адже підлога в ангарі була нижче рівня пандуса, що з'єднував його з причепом вантажівки, на шість сантиметрів. На мить в ангарі запанувала тиша, вчені тільки дивилися один одному в очі і боялися щось сказати, але тут Блейк не витримав і закричав:

— Давай, рушай! — крикнув він до Гаррі. — Ну ж бо, давай!

В повітрі знову з’явився запах горілих шин. Після кількох важких секунд тягач нарешті зрушив з місця. Секунда за секундою, сантиметр за сантиметром тягач з платформою повільно рухалися на причіп вантажівки. Доктор Блейк стояв непорушно, і складалося враження, що він навіть не дихає. Залишилося ще зовсім трошки, тягач вперто пхав платформу з цінним вантажем повільно вперед, аж поки вона не опинилася повністю на причепі.

— Нам це вдалося, колеги! — вигукнув радісно Блейк. — Нам вдалося!

Колега, що кермував тягачем, повільно зліз з нього і підійшов до своїх колег.

— Якщо я ще раз сяду на такий транспорт, то не дайте мені на ньому їхати. В мене мало серце не вистрибнуло з грудей.

— Боюся, що ще раз тобі доведеться покермувати, — сказав Блейк і усміхнувся. — Його місце внизу, але про це подумаємо пізніше.

Той глянув на нього і скривився.

— То що, хлопці, треба вирушати, поки ще не почало розвиднятися.

Гаррі відігнав фуру на кілька метрів від ангару і, пересівши на місце для пасажира, чекав на своїх колег. Блейк і Свен зачинили двері ангару на замок і, забравши ключі, попрямували до автомобіля.

Втрьох вони сиділи в своїй вантажівці, за кермом був доктор Блейк. Він подивився на годинник: була п'ята ранку.