Розділ 2. Чотири дні до вибуху. Блейк. Частина 3.

Блейк пильно свердлив поглядом бетонну підлогу перед платформою.

— Босе, що ви робите? — поцікавився Свен.

— Оглядаю підлогу, як бачиш. Тягач і так їде на межі своїх можливостей. Якщо під колесо потрапить випадковий болт — він її зупинить. Сумніваюся, що нам вдасться зрушити її з місця вдруге.

Гаррі сидів на тягачі і чув уривками, що інші двоє про щось говорять, і розізлився, не втримавшись, він закричав:

— Гей, ви, там на березі, годі базікати! Допоможіть краще, а то я сам не зажену рівно цю платформу з ракетою в шахту тунелю.

— І то правда. Добре, докторе Блейку, ви стежте, щоб під колеса не потрапило зайве, а я буду направляти в тунель, — сказав Свен.

З кожним сантиметром тягач набирав хід. Блейка це лякало: до входу залишалося всього два метри. Будь-який струс міг стати фатальним для носової частини ракети, де ховалася надчутлива електроніка. Один удар — і головна частина перетвориться на купу дорогого металобрухту.

Залишився метр до тунелю.

Блейк крикнув, його голос ледь пробивався в ревінні тягача:

— Набирай хід, інакше на підйомі тягач просто зупиниться!

Гаррі відповів:

— Ще трохи, треба спочатку затягнути в тунель платформу, а тоді вже давати газ!

Блейк різко хитнув головою і вдруге закричав:

— Ні, збільшуй, негайно!

Залишалися лічені сантиметри до арки тунелю, в усіх присутніх серця вистрибували з грудей. Це був момент істини: тут або все вдасться, або ні... і тоді ракета залишиться тут назавжди...

Тільки перші колеса платформи опинилися в тунелі, як тягач почав видавати дивні звуки і скрипи.

— А ми впевнені, що по тунелю під кутом двадцять градусів тягач зможе підняти такий вантаж? Ракета плюс платформа, ще й тягач — дійде до двадцяти тонн! — запитав Свен.

— Тихо, не нагнітай, і так страшно, — відповів Блейк своєму колезі, що стояв з іншого боку від тунелю. — Гадаєш, тільки ти про це думаєш, Свене? В нас немає вибору, треба сподіватися, що все вдасться.

Заїхала ще одна пара коліс, платформа нахилилася вгору, і швидкість тягача почала зменшуватися. Блейк помітив це і почав махати руками:

— Набирай оберти, швидко!

Половина платформи вже була у тунелі, і Блейкові стало не по собі.

«А що як ми не зможемо підняти ракету тягачем на поверхню?» – думав він. – «Що як кут нахилу завеликий і ракета залишиться тут, під землею в секретній лабораторії назавжди? Чи буде в мене ще один шанс і чи не опущу я рук після першої невдачі?»

Час йшов дуже повільно, секунда за секундою, в повітрі відчувався запах горілих шин і поту. Тягач вперто заштовхував ракету в тунель, залишилося ще зовсім трохи... Блейк стояв і лише спостерігав за цією сценою, на скронях в нього виступили краплі поту, а руки почали тремтіти. Він вперто продовжував робити вигляд, що все йде за планом, але він знав, що транспортування ракети наверх відбувається не так. Тягач не справлявся, було видно, як його колеса прокручуються і труться об бетонне покриття. Повітря отруїв важкий запах паленої гуми. Залишалися лічені сантиметри, і вони були найскладнішими, адже потрібно було не врізатися тягачем в бокові стіни арки, що вела в тунель. Гаррі поставився з відповідальністю до свого завдання, і через якусь мить тягач з цінним вантажем опинилися за межами лабораторії.