Розділ 2. Чотири дні до вибуху. Блейк. Частина 2.

Блейк, Гаррі і Свен прокрутили ключі і почули, як щось всередині замка клацнуло, і він відкрився. Свен зняв колодку і відчинивши двері всередину, відчув приємну прохолоду. Доктор Блейк взяв ліхтарика і почав світити ним на двері з внутрішньої сторони, щоб відкрити великі двері для вантажівки.

— Я йду увімкну світло, а ти, Гаррі, піджени машину сюди задом до тунелю.

— Так, бос, — сказав він і побіг до вантажівки.

— Чекай, заїдеш так близько до тунелю, наскільки це буде можливим, — скомандував Блейк і пішов відкривати двері, що вели в тунель. Вони були на вигляд значно міцніші і величніші за перші, хоча за розмірами значно їм поступалися. Він підійшов до них і стояв непорушно кілька секунд, поки сенсор не ідентифікував його обличчя, після чого справа від дверей з'явився сенсорний дисплей. На ньому великими літерами було написано «ВВЕДІТЬ ПАРОЛЬ». Блейк підніс руку до екрана і почав набирати комбінацію «24-96-56-09-11», і після цього натиснув на кнопку. Вона стала зеленою, двері загуркотіли і почали відсуватися в сторону. Як тільки двері відчинилися повністю, Гаррі припаркував біля них фуру і вийшов з неї.

— Ну що, хлопці, пішли вниз? — запитав Блейк і, не чекаючи відповіді, попрямував по тунелю в лабораторію.

Внизу, на глибині трьохсот метрів, була та сама секретна лабораторія доктора Блейка, про яку знали лише четверо людей. Саме там він втілював в життя свої найпотаємніші мрії і бажання, і саме там народилася на світ його перша ядерна ракета під назвою «Уангар-1». Вона лежала в центрі лабораторії на невисокій платформі в зібраному вигляді — велична і тендітна водночас. Блейк підійшов до неї, доторкнувся обома руками до матової вугільно—чорної поверхні і усміхнувся. Скоро про нього заговорять всі люди у місті, його винахід будуть обговорювати, його будуть величати, а він, доктор Блейк, стане найшановнішою людиною у місті.

«Можливо, люди захочуть бачити мене на посаді мера», – думав він і ця думка дуже гріла йому душу, — «Я все життя був другим, а зараз, після цього випробування, можу стати першим, посунувши свого брата-мера».

Якусь мить він стояв і мріяв, поки Свен не витягнув його з роздумів, сказавши:

— А як ми її будемо переміщати по тунелю до вантажівки?

Блейк задумався, він не думав про це раніше.

— Дідько, я про це не подумав! Може, маєте якісь ідеї? — запитав він.

— В мене є одна, — сказав Гаррі, прискіпливо оглядаючи лабораторію — можна спробувати посунути цю платформу разом з ракетою, правда, робити це доведеться дуже повільно, адже при контакті навіть з найменшим камінцем ракету може потрясти і не виключено, що вона вибухне тут. Пропоную дотягнути її до тунелю, по ширині вона точно має пройти.

— Хм, ідея непогана, давайте спробуємо, — сказав Свен, — але самі ми не потягнемо, потрібен якийсь транспорт.

— На щастя, він в нас є, — сказав Блейк і його обличчя розплилося в безглуздій посмішці, — може, пам'ятаєте, на нашому складі був електричний тягач, він вже довго стоїть без діла, але, думаю, зараз він нам допоможе.

— Справді, як я міг забути. Якщо ви не проти, то я піду по нього, — сказав Гаррі, вже йдучи геть.

— Іди, а ми почекаємо тут.

Він пішов і повернувся за кілька хвилин вже не пішки, а сидячи за кермом тягача.

— Сподіваюся, що він допоможе нам дотягнути ракету до машини, бо якщо ні, то іншого способу немає, — сказав Блейк, прикріплюючи до тягача платформу. – Погано що доведеться пхати вантаж вгору, а не тягнути за тягачем.

— Чому погано? — запитав Гаррі.

— А тому, Гаррі, — сказав Блейк, — що тягнути не лише легше і безпечніше, а також практичніше в нашому випадку. Якщо спочатку в тунель заїде платформа, а потім тягач, відповідно, коли ми піднімемо її наверх, то тягач буде ззаду, і так буде простіше і легше заїхати ним в причіп, розумієш? Бо якщо тягач буде її тягнути позаду себе, то на поверхні в нас не буде можливості вмістити ракету в причіп, доведеться від'їжджати машиною далі, відчіпляти тягач від платформи, а потім чіпляти її з іншого боку і пхати в причіп. Якщо коротше — зайва робота і витрачений час.

— Так, зрозумів. То що, почнемо? — запитав Гаррі.

— Для початку потрібно перевірити фіксатори, — пробурмотів Блейк, востаннє смикнувши сталевий засув.

Всього сім метрів відділяло ракету від входу в тунель, і кожен з них міг стати фатальним. Тягач потужно ревів, намагаючись зрушити з місця, але це було зовсім нелегко, адже на платформі була ракета вагою цілих шістнадцять тонн. Дуже повільно, сантиметр за сантиметром колеса почали просуватися в сторону тунелю, тягач їхав дуже обережно, щоб не струсити ракету.