Розділ 2. Чотири дні до вибуху. Кейн. Частина 2.

Вдома були Марлі і Рейна, вони готували вечерю на кухні. Сьогодні в них була рисова каша і салат з помідорів. Марлі була в піднесеному настрої, вона чекала на Кейна з хвилини на хвилину. Рейна дорізала салат, як з вулиці почувся крик...

Обидві жінки побігли в маленький коридор і побачили Кейна, що тягне за руку заплакану Олівію.

Рейна перелякалася, її очі нервово бігали від сина до доньки і навпаки, вона підійшла до Олівії і вже хотіла її обійняти, але Кейн в цей момент відсмикнув сестру від матері:

— Мамо, не підходь до неї! – крикнув сердито хлопець. — Ти знаєш, чим займається твоя донька? Вона хвойда, гуляє з одруженими чоловіками!!!

Рейна опустила погляд додолу і не змогла вимовити жодного слова. В голові крутилися різні думки, та вимовити хоч слово вона не наважувалася.

«Він знає, що тепер буде?» — думала Рейна, в грудях наполегливо стукало серце, відчуваючи тривогу за доньку.

Марлі була ліворуч від неї і лише спостерігала за тим, що відбувається.

«Я не маю втручатися в справи родини, я стороння людина, не член сім’ї», — подумки нагадувала собі дівчина.

Лише за хвилину вона підійшла до Рейни і обійняла її за плечі.

— Ти знала, мамо? – з болем в очах запитав Кейн.

Рейна підійшла до сина і поклала йому руку на плече:

— Так, я знала... – спокійно промовила вона.

Хлопець розлютився і не давши матері договорити, завівся.

— Чому не сказала мені? Я б їй завадив! Зачинив би в кімнаті, або ще щось. Вона б не робила цього, якби я...

Рейна перебила його і сказала:

— Вона не послухала мене, і тебе б не послухала! Я багато разів просила її не робити дурниць, але вона робить по-своєму. Думаєш, мені легко дивитися, як вона своє життя викидає в сміття?

Кейн задумався, а тоді зрозумів, що мати права. Олівія з дитинства нікого не слухала, лише тата... А його вже давно немає.

— Гаразд, — опанувавши себе, сказав Кейн, — але я її закрию в кімнаті, і щоб без мого дозволу навіть з будинку не виходила.

Олівія не втручалася в розмову дорослих, уважно слухала, та після останніх слів брата розізлилася:

— Кейне, ти збожеволів? За те, що я стараюся також бути корисною, ти хочеш мене покарати?

— Корисною? Чим ти була корисною? Точніше кому? Одруженим чоловікам чи їх нещасним дружинам?

— Так, з мене досить, — Олівія пішла в кімнату, почала там шарудіти і грюкати, за хвилину вона повернулася зі шкатулкою і вручила її братові.

— На, тримай, це все, що я змогла зібрати! Ці гроші і прикраси нам знадобляться.

Кейн взяв шкатулку, оглянув прискіпливо її вміст, а потім жбурнув на підлогу. Гроші і прикраси розлетілися по всій кімнаті, дзвінко нагадуючи про себе.

— Ти чого? Навіщо все розсипав? — Олівія ще дужче розізлилася, після чого впавши навколішки, почала збирати свої скарби.

Кейн спокійним голосом відповів:

— Як довго ти цим займалася?

Олівія округлила очі, не очікуючи такого запитання.

— Що? Чим займалася?

— Відповідай! – розізлився він. – Ти казала, що була лише з Ремом, а тут повна шкатулка всякого добра. На скільки я знаю, він не настільки багатий, щоб розкидатися такими речами.

Олівія розгубилася, її брехня не відповідала дійсності.

«Не треба було показувати йому весь вміст шкатулки, достатньо було двох чи трьох речей і кількох монет» — подумала дівчина, та вже було пізно щось міняти.

— Я кажу правду, братику! – продовжувала наполягати на своєму Олівія.

Рейна закривши обличчя долонями гірко плакала в кутку кімнати, але всім було байдуже на неї.

— Не потрібні нам ці речі, якби ти їх заробила іншим способом, тоді так, а гроші, зароблені торгівлею своїм тілом, Олівіє, нам не потрібні. Геть з очей, і щоб я тебе не бачив найближчими днями! — Кейн сів на стілець, що стояв зліва від нього, нахилився вперед і обхопив руками голову.

Біль розривав його серце з середини.

Олівія, тримаючи в руках шкатулку, після цих його слів в сльозах побігла в свою кімнату і закрилася там зсередини.

Рейна трохи заспокоївшись, повільно підійшла до нього і поклала свою руку йому на голову.

— Сину, давай не будемо гарячкувати, що сталося, те сталося, але потрібно якось жити далі.

— Як жити далі? Мамо, ти не розумієш, що тепер половина нашого району вважатимуть Олівію дівчиною легкої поведінки, а половина буде ненавидіти. Її тепер ніхто заміж не візьме!

Рейна знала, що з таким минулим Олівія тепер приречена на самотність. Єдине, що може бути, так це те, що вона стане чиєюсь коханкою, і все.

— Мамо, ти так спокійно про це говориш, ти взагалі на неї не злишся? — запитав Кейн.

— А що це змінить? Вона вже іншою не стане, треба змиритися і жити далі.

— А я так не можу, мамо! Кожного дня, коли бачитиму її, буду згадувати, як застав її з тим покидьком. Я не зможу з цим змиритися. – сердився Кейн.