Розділ 1. П'ять днів до вибуху. Доктор Блейк. Частина 1.

Настав ще один чудовий літній ранок. Доктор Блейк досі спав у своєму ліжку. Він любив поспати допізна, але сьогодні в нього були важливі справи. Сьогодні був останній день приготувань перед відвезенням його нового винаходу на випробування. Було дуже багато організаційних питань, які чекали його схвалення, тож йому потрібно було вставати. Він сів у ліжку, потягнувся руками в боки і позіхнув.

— Треба вставати. Сьогодні дуже багато роботи, не знаю, чи встигну все, — промовив він до себе, після чого ледве піднявся з ліжка і пішов вмиватися.

Доктору Блейку було вже сорок шість років. В нього вже була помітна лисина. Він був неодружений і ніколи цього не хотів. Його єдиним коханням в житті була робота, а точніше — наука і його винаходи. Ще з юних років він був несхожим на брата. Якщо той весь час говорив лише про дівчат; то Блейк говорив лише про науку. Після катастрофи, що сталася двадцять років тому, Блейк таки здійснив свою мрію і став вченим та науковцем. Завдяки його важкій і наполегливій праці людям у великому місті Уангар вдалося вижити.

Вийшовши з душу, Блейк міцно зав'язав халат на талії. Холодний душ не допоміг йому прокинутися, він все ще був сонним, тож вирішив заварити собі міцної й ароматної кави. Часу щоб почитати новини, в нього не було, тому він швидко перегорнув газету, випив каву великими ковтками і пішов збиратися.

На роботу йому було йти недалеко — всього близько ста метрів. Зайшовши в лабораторію доктор Блейк, помітив що його колеги вже працюють, і, судячи з їх облич, вони тут вже досить довго.

Блейк зачинив двері і попрямував до свого робочого місця.

— Доброго ранку, босе! — привіталися вони.

— Доброго, колеги! — відповів Блейк, явно розуміючи, що ранок не такий вже й добрий.

— Ми не чекали вас до полудня, — сказав Гаррі, поглядаючи на боса сонними і червоними від втоми очима.

— Знаю, я казав, що буду по обіді, та все ж в нас багато справ, і я не зміг всидіти вдома. Маємо сьогодні все закінчити, адже вночі треба виїжджати. — Блейк поклав свій портфель на стіл і з-під лоба подивився на Свена. — Наше авто вже загнали в автомайстерню на огляд?

— Ще ні. Я хотів уточнити: на яку автомайстерню загнати? Нашу чи в ту, що в «низах»?

— Дуже слушне запитання, Свене! — сказав Блейк , сідаючи на стілець. — Я вважаю, і думаю, що ви будете зі мною згодні, що краще обрати майстерню в «низах», я б не хотів зайвого розголосу раніше, ніж ми домовлялися. — Блейк прискіпливим поглядом глянув на колег. — Власник тієї майстерні — мій знайомий. За певну винагороду він і його робітники мовчатимуть як риби.

— То хто ж поведе авто? — запитав Гаррі.

Блейк секунду помовчав, а потім, не відриваючи очей від монітора, відповів:

— Я поведу, так буде надійніше. Де зараз знаходиться авто?

— Ми заховали його в одному з приміщень в садах, там, де вирощують худобу, - відповів неквапливо Свен, витягуючись на спинку крісла.

— А причіп де? — запитав Блейк. — Сподіваюсь, там само?

— Так, — відповів Гаррі. — Я попросив завідувача корівниками на деякий час перегнати худобу з цієї будівлі в іншу, щоб сторонні нічого не бачили.

— Добре, — задоволено пробурмотів Блейк. — Авто я зараз зажену, а причіп нехай постоїть до вечора. Вночі, приблизно о другій годині, будемо вирушати. Я попрошу Люсі, щоб вона зібрала нам їжу в дорогу на чотири дні, а ти, — Блейк показав пальцем на Гаррі, — підготуй запас питної і технічної води для нас трьох. По 3 літри питної і по 5 — технічної на добу. Також підготуй запас мастила і дизеля на 3000 кілометрів. Всі запаси складеш в причіп.

— Але, бос, як я доправлю таку кількість пального в сади, точніше чим? – розхвилювався Гаррі.

Блейк задумався на секунду, а тоді відповів.

— Підготуй воду, про пальне я подбаю.

— Слухаюся, босе! — відповів той і швидко почав збиратися.

— А мені що робити? — запитав Свен.

— Ти залишишся тут і будеш робити останні приготування. Потрібно ще розрахунки зробити. – Блейк відвернувся до Гаррі і скомандував. — І, Свене, разом з Гаррі допоможіть Люсі з покупками, щоб вона сама не носила важкі сумки.

— Гаразд, все зробимо, — відповів він.

— Добре. — Блейк був щасливим від того, що вправно розподілив роботу між працівниками. Він любив командувати і знав, що йому це добре вдається. — Зараз дев'ята ранку, пропоную трохи перекусити і продовжимо працювати.

— Підтримую, босе, — сказав Свен зрадівши.

— А де Люсі? Вона ще не прийшла? — запитав Блейк. В його голосі відчувалася турбота.

— Ні, запізнюється як завжди.

— Хм, часто вона запізнюється. Треба нагадати їй графік роботи, — пробурмотів Блейк.

Поївши і випивши ще чашку кави, Блейк нарешті «прокинувся», і в нього з'явилися сили працювати. Він повернувся додому по своє авто, яке знаходилося в гаражі під будинком. Блейк любив гарні автівки, і його машина була тому доказом. Сівши за кермо, він поїхав в Сади. Блейк часто там бував, адже всі працівники підпорядковувалися йому. Це було єдине місце в радіусі десятків тисяч кілометрів, де вирувало життя, і це життя було тут завдяки йому.