Розділ 5.4. Один день до вибуху. Міра. Частина 4.

4.

​Вечір доходив до кінця, гості почали розходитися. Олівер дякував всім по черзі за те, що вони прийшли, тиснув руки і мило усміхався. Лайла стояла поруч і також усміхалася. Міра стояла осторонь, її обличчя було сумним і наляканим водночас. Вона не проводжала гостей разом з батьками, а просто чекала, коли всі підуть, щоб нарешті піти звідси, сісти в машину і поїхати додому.
​Чекаючи на батька, Міра вже знудилася і не помітила, як до неї підійшов її дядько:
— Люба племіннице, радий тебе бачити! Ти з кожним днем все більше розквітаєш, — сказав Блейк.
— Дякую, дядьку, приємно це чути від вас, — подякувала Міра, далі опираючись на стіну і не дивлячись йому в очі.
— Знаєш, ми з тобою мало говорили останнім часом, Міро, та я впізнаю твій голос усюди...
Міра зблідла і повільно перевела погляд на дядька:
— Про що це ви, дядьку?
— Не прикидайся, що не розумієш, про що я кажу. Понеділок, на ринку в низах, я штовхнув тебе плечем, і ти розсипала яблука...
— Дядьку, ви все зрозуміли не так... я... я...
— Що ти? Просто гуляла, скажеш? Ти що там робила, Міро? — Блейк подивився їй в очі, і в них було видно розчарування і гнів. — Ти не повинна туди ходити, не можна!
— Але ж ви, дядьку, також там були... — перелякано говорила дівчина, — та й я нічого такого там не робила, лише гуляла.
— Гуляй у своєму районі, з подругою, а туди не ходи, там небезпечно для тебе, зрозуміла?
— Чим небезпечно? Вони такі самі люди, як ми!
— Не такі, вони ненавидять нас. До мене вони ставляться з повагою, бо я даю їм роботу, а ти лише маленька дурна панночка, яку легко можна образити або, ще гірше, взяти проти волі. Подумай про це, як ще раз надумаєш йти.
Міра боялася щось казати, та єдине — вона вирішила попросити:
— Будь ласка, не кажіть татові, він розсердиться на мене.
— Я не скажу, але ти маєш пообіцяти, що більше туди не підеш!
Міра не хотіла обіцяти — вона планувала туди ходити часто, але вона боялася, що батько дізнається, і тоді він її швидко видасть заміж.
— Добре, я обіцяю.
Блейк усміхнувся:
— От і чудово! А зараз вибач, я маю поговорити зі своїм братом.