Розділ 5.4. Один день до вибуху. Міра. Частина 3.

3.

​Поки Лайла з донькою були відсутні, гості трохи сп'яніли, почали більше усміхатися, більше говорити. Міра повернулася в приміщення; їй було гірко після розмови з матір'ю і водночас страшно. Їй доведеться якийсь час бути обережною, адже за кожним їхнім кроком можуть стежити. А зараз за нею стежив один юнак, який просто не відводив від неї погляду. Це був син першого заступника її батька, його звали Моріс. Він був симпатичним хлопцем, мав сірі очі і русяве волосся. Всі дівчата з ним фліртували, але він вважав їх недостойними себе. Єдина дівчина, яка, на його думку, була варта його, — це була донька мера.
​Моріс стояв в іншому кінці залу, спиною підпирав стіну. Одна його рука була в кишені штанів, а іншою він тримав склянку з напоєм. Побачивши, що Міра також на нього дивиться, він озирнувся на обидва боки від себе і рушив до неї. Вона, як на диво, не тікала від нього, а чекала. Моріс підійшов до неї і почав розмову одразу з компліменту:
— Цей вечір без тебе не був би таким чудовим, як з тобою. Ти освітлюєш весь зал, а твоя сукня просто розкішна.
Він взяв її руку в свою долоню і ніжно поцілував. Міра зніяковіла, висмикнула руку і відповіла:
— Мені дуже приємно, дякую за комплімент. Рада бачити тебе, Морісе.
— Справді рада? Я бачив, як ти втекла на лоджію.
Міра не знала, що сказати, але не хотіла поводитися нечемно, адже навколо було багато людей. Вона почала хвилюватися, перебирати пальці на руках.
— Я не тікала, я просто... просто тут так багато людей, так шумно...
— То може вийдемо на свіже повітря? — Моріс поклав їй руку на спину і підштовхнув до виходу.
Міра перелякалася, але не стала пручатися, адже весь цей час за ними спостерігав її батько. І якщо вона відмовить синові першого заступника на людях, то їй же буде гірше.
​Міра з Морісом стояли на лоджії вдвох. Якусь мить між ними було мовчання, та Моріс порушив його:
— Я був би дуже радий, якби ти погодилася завтра ввечері піти зі мною на побачення.
Міра глянула йому в очі. Вона не хотіла з ним бачитися, але в неї не було виходу, залишалося лише одне — відтермінувати зустріч.
— Слухай, не ображайся, але завтра я не можу, маю інші плани, змінити не можу, вибач.
— Йдеш на побачення з іншим? — Моріс почав хвилюватися; він зовсім не хотів, щоб його хтось випередив.
— Ні, іншого немає, я кажу правду. — Міра знову відвернулася, вона не могла довго дивитися йому в очі.
— Тоді післязавтра? Чи, може, сходимо завтра на обід разом?
Дівчина розгубилася, вона не любила тиску.
— Слухай, давай так: я тобі дам знати в неділю, добре? Я тобі подзвоню. А зараз вибач, маю йти.
І швидко пішла від нього. Моріс не любив відмов: дівчата завжди погоджувалися, коли він запрошував їх на побачення. А Міра, можна сказати, відмовила. Це для нього було неприпустимим. Він постояв ще трішки, дивлячись, як Міра йде від нього, і сказав сам до себе: «Ти будеш моя, Міро, чуєш, ти будеш моя. Чого б це мені не коштувало».