Розділ 5.4. Один день до вибуху. Міра. Частина 2.

2.

Міра слухала проповідь батька з захватом, адже їй насправді подобалося, як він вмів говорити. Після закінчення промови вона, як і всі гості, щиро аплодувала. Вона уявляла себе колись на місці тата і розуміла, що не всі будуть так нею захоплюватися, адже її погляди тут точно ніхто не буде розділяти. Люди з «верхів» цікавляться лише грошима і владою, а як живуть інші люди, які все роблять навколо, — їм начхати. Міра оглянулася навколо і побачила кількох молодиків, які поглядали на неї; враз їй захотілося зникнути, адже вона розуміла, що ще хвилина чи дві, і до неї підійде котрийсь із синочків друзів її тата. Він почне говорити про погоду, про настрій, про плани на завтра — одним словом, ввічлива розмова, щоб запросити на побачення. Вона скоренько поставила бокал на стіл і вийшла.
​На щастя, з іншого боку зали виходила її мати, Лайла. Обидві — мати і донька — вийшли на великий порожній балкон, і Міра вдихнула на повні груди свіже прохолодне повітря.
— Ти чому не розважаєшся? Не спілкуєшся з однолітками, доню?
— Не хочу. Єдина, з ким я б могла поговорити, це Орі, та її чомусь немає, хоча вона обіцяла, що буде. І взагалі-то я втомилася, думаю лише про те, як повернуся додому, прийму гарячу ванну, ляжу спати і спатиму до полудня.
— Міро, тобі вже дев'ятнадцять, пора шукати собі пару. Тобі не з подругою спілкуватися треба, а з хлопцями. Тобі і так пощастило: ти єдина дівчина з верхів у місті, яка може сама собі обрати нареченого, і повір мені, кожен хлопець хоче ним бути. Не відштовхуй залицяльників, дай їм шанс. Сходи на побачення з одним, а не сподобається — то сходи з іншим. Ти маєш з кого вибирати. Я в твоєму віці вже була заміжня. Але в мене не було можливості обирати. І це складно, бо тобі доводиться жити з людиною, яку ти не кохаєш.
— Мамо, але ж хіба ти не любиш тата? Ти так на нього дивишся... хіба це не любов?
— Доню, ти мене не зрозумієш, поки не закохаєшся. Погляд можна підробити, а тут, — мама взяла руку доньки в свою руку і приклала їй до грудей, — тут ти не підробиш. Я вдячна твоєму батькові за все, що він мені дав, за вас з Кірою і Ореном, але тут, у серці, немає нічого.
​Міра опустила очі, задумалася, потім подивилася на маму; вона дивилася кудись вдалину, ніби чекаючи чогось.
— Мамо, я не хочу заміж, а хочу зробити щось потрібне в цьому житті, допомогти всім, кому зможу. Чоловік мене лише стримуватиме, не дасть цього зробити.
— Чому ти так кажеш? Навпаки, ви будете разом допомагати, будете підтримувати один одного.
— Ні, мамо, ти не розумієш. Ви всі не розумієте. Ви дивитеся лише вверх, а варто хоч іноді дивитися і вниз. Ти ніколи не думала, як живуть люди там?
— Там? Ти про що? — Мама зі страхом в очах подивилася на доньку, та знову опустила очі. Мама схопила доньку за руки вище ліктів і стиснула свої долоні. — Що ти хочеш сказати? Ти про них зараз? Вони не варті життя в нашому місті, вони лише нас об'їдають. Глянь, скільки їх — їх в рази більше, ніж нас. Треба бути обережними з ними, щоб не збунтувалися...
Лайла зблідла, в її очах Міра побачила переляк.
— Чому ти так їх ненавидиш? Вони ж звичайні люди, такі ж, як і ми, тільки їм менше пощастило! — запитала дівчина.
— Жодна людина в нашому районі їх не любить, бо немає за що!
— Як немає? Вони займаються важкою роботою і отримують за неї копійки, щоб у нас було все необхідне для життя.
— Послухай, Міро, я не батько, тому просто вдам, що цієї розмови в нас не було, зрозуміла? — Лайла ще сильніше стиснула своїми руками руки доньки.
— Так, я зрозуміла, мамо. А тепер відпусти, мені боляче.
Лайла відпустила доньку і сказала:
— Ще раз почнеш розмову про це — скажу батькові, і ти вийдеш заміж за того, кого він тобі обере сам.
​Міра перелякалася, адже саме цього вона хотіла найменше в житті — жити з тим, кого вона не любить. На очі дівчині виступили сльози, вона ще раз подивилася на маму і сказала:
— Я, мабуть, піду всередину, тут холодно дуже.
Розвернулася і пішла, не оглядаючись на матір. Лайла стояла і не могла поворушитися. Їй вперше стало страшно за майбутнє дочки: її налякали погляди Міри на багатих і бідних. Але одночасно їй стало шкода доньку, адже вона розуміла, що її чекає важке майбутнє, якщо вона обере допомагати всім, а не лише людям зі свого кола. Лайла постояла ще якусь мить і, глибоко вдихнувши, повернулася в зал.