Розділ 5.1. Один день до вибуху. Блейк. Частина 4.

4.

​Шукаючи поглядом свого брата, в протилежному кутку залу він побачив її — свою асистентку. Вона також його помітила, але не подала виду, що рада його бачити, оскільки поряд з нею стояв її чоловік. Блейку він не подобався: він був зверхнім і eгoїстичним. Складалося враження, що він дивиться на людей зверху вниз, а не на рівні очей. Його одяг завжди був ідеальним: випрасуваним і дорогим, а усмішка надавало його обличчю владності і страху. Блейка завжди цікавило, як Люсі з ним живе, чому вона вийшла за нього заміж, адже вони зовсім різні.
Блейк вирішив підійти привітатися до неї. Люсі це помітила і поглядом намагалася йому пояснити, щоб не робив помилок, та він вперто рухався до неї.
​— Доброго вечора, пане заступнику, радий вас бачити, — потім перевів погляд на Люсі, — радий вас бачити, пані, виглядаєте незрівнянно.
Він взяв її руку в свою долоню і поцілував. Люсі зніяковіла.
— Вітаю, докторе! — відповіла вона.
— Доброго вечора, — відповів заступник, — як ваші дослідження, докторе? Чув, що ви плануєте збільшувати площу садів.
— Так, є такі плани, — відповів Блейк, — але для цього потрібно ще багато часу.
— Ну так, ну так, — відповів заступник, — перепрошую, я до пана мера на кілька слів.
​Люсі і Блейк залишилися вдвох. Їм важко було втриматися на відстані один від одного. Блейк взяв напої собі і Люсі й почав розмову:
— Ти чудово виглядаєш, люба, — сказав майже пошепки Блейк, — так хочу тебе обійняти...
— Тихо, а то ще хтось почує, — прошепотіла вона, — не забувай, ми на людях, поводься відповідно.
— Не можу, я скучив, дуже... Коли ми зможемо побачитись?
​Люсі зробила ковток напою і почала шукати в натовпі свого чоловіка. Вона не скучала за ним, ні; їй було цікаво, чи не стежить він за нею. Побачивши, що він зайнятий розмовою з мером, вона заспокоїлася і поглядом дала зрозуміти Блейкові, щоб йшов за нею.
​Люсі вийшла із залу і опинилася у вузькому коридорі; вона йшла ним і час від часу озиралася, щоб побачити, чи йде за нею Блейк. Почувши кроки, вона усміхнулася. Її серце забилося сильніше, і вона оглянулася назад. Якою вона була розчарованою, коли побачила, що за нею йшов не Блейк, а її чоловік. Вона зупинилася і з цікавістю запитала:
— Що ти тут робиш?
Її чоловік підійшов ближче до неї і відповів:
— Те саме хочу запитати в тебе, дружино! Чому ти тут ходиш?
— Я... я шукаю вбиральню, — відповіла вона.
— Серденько, не бреши мені, ніяку вбиральню ти не шукаєш! Ми з тобою багато разів тут були, і ти чудово знаєш, що вбиральня в іншій стороні.
​Люсі розгубилася, вона не знала, що відповісти, і вирішила, що краще просто піти. Вона відвела від нього погляд і швидкою ходою рушила назад у зал.
— Ей, зупинися, давай поговоримо! — її чоловік не розумів, що відбувається з нею. — Люсі, чуєш?
​Але вона не озиралася; стукаючи підборами, вона бігла від нього. Нарешті опинившись між гостями, вона заспокоїлася і перевела подих. Люсі підійшла до фуршетного столу, взяла склянку з віскі й осушила її, потім взяла другу і теж осушила. Її чоловік саме повернувся і попрямував до неї.
— Люсі, що відбувається? Ти ігноруєш мене вдома, на людях... Я не розумію, що я зробив не так?
Люсі подивилася на нього і усміхнулася:
— А ти ще й досі не зрозумів? Бідолаха, ти такий недогадливий!
​Вона взяла ще третю склянку віскі і вже піднесла до рота, щоб випити, але він забрав у неї напій і повів до виходу.
— Ходімо, я відведу тебе додому, на сьогодні з тебе достатньо.
Він вивів Люсі з ресторану і посадив у машину.
— Відвези її додому і простеж, щоб вона не виходила, — сказав він водієві.
— Слухаюся, бос, — відповів той, сідаючи за кермо.
​Чоловік Люсі повернувся на святкування. Блейк помітив, що Люсі зникла, і йому стало цікаво, що сталося. Він не поспішаючи пішов у напрямку її чоловіка і, коли був за два метри від нього, запитав:
— Пане заступнику, можна дещо запитати?
— Так, авжеш, питайте, — відповів він.
— Можу я поцікавитися, де ваша дружина?
— Можете, але це не ваша справа, докторе!
​Блейк зверхньо подивився на нього і промовив:
— Вибачте, але це таки моя справа. Вона — моя асистентка, і завтра зранку вона повинна бути на роботі. У нас дуже важливий експеримент.
— Ну, якщо так, то їй стало недобре, і вона поїхала додому. Не хвилюйтеся, я простежу, щоб вона не запізнилася завтра на роботу.
— Дякую вам, а тепер перепрошую, маю відійти.
​