Розділ 5.5. Один день до вибуху. Лайла.

Міра з батьками прибула на захід раніше на кілька хвилин. Гості вже зібралися, і коли у залу зайшов батько Міри, Олівер, усі почали аплодувати і голосно вітати: «З днем народження, пане мер, з днем народження! Довгих років життя вам, успіхів!». Олівер був строгим і стриманим чоловіком, але в цей момент навіть на його обличчі з'явилася невимушена посмішка. Він пройшов у центр зали, взяв у руку келих шампанського і почав говорити:
​— Любі мої, вдячний вам за вітання! Це дуже неочікувано, правда! Я завжди знав, що у цьому житті є люди, які мене люблять, цінують і поважають, але не думав, що так багато.
Всі почали сміятися.
— Я насправді радий вас усіх тут бачити. Тут, на моєму дні народженні, ви, як і я, бачили багато змін у нашому місті. Ви пам'ятаєте ще той, інший Уангар. Той, який був не єдиним містом у світі; той, де навколо була не випалена пустеля, а інші міста, де вирувало життя. І всі ви пам'ятаєте, що сталося двадцять років тому. Страшна спека і посуха знищили все навколо, і саме ми з вами змогли врятувати себе і своє місто, а також врятували багатьох людей з інших містечок навколо. Я сподіваюся, що надалі нас чекає спокійне і щасливе життя в нашому місті. А точніше — ми будемо старатися з усіх сил, щоб воно таким було надалі. Тому ще раз вдячний, що ви тут зараз зі мною і моєю родиною. Дякую!
​Гості почали ще сильніше аплодувати і підносити бокали з напоями за здоров'я їхнього мера, а він лише ввічливо усміхався і кивав головою.
​На дні народження мера столи гнулися від асортименту закусок, основних страв і десертів, а кількість різновидів напоїв годі було й порахувати. Щоб хоч усе скуштувати, треба було їсти цілий день. Обслуга ледь встигала прибирати брудний посуд і приносити новий, адже запрошених було близько п'ятисот гостей. Кожен з них був шанованою людиною в місті, займав високу посаду або був членом родини мера. А родина його була немалою. В його дружини були ще дві сестри і брат, а в нього — один брат. В кожного були сім'ї і діти. Тож родина була чималенька.
​Лайла стояла поруч біля свого чоловіка, з яким прожила разом двадцять років, і згадувала кожен рік свого життя, починаючи від дитинства і аж дотепер. Вона пам'ятала себе ще зовсім маленькою дівчинкою, четвертою і наймолодшою дитиною в сім'ї. Їй, за законами тодішньої країни, не варто було на щось розраховувати з майна. Залишалося лише вийти заміж за того, хто не був останнім у сім'ї, як вона. Але, незважаючи на це, її дитинство було світлим спогадом, що грів її душу впродовж усіх років, навіть після одруження з Олівером. Заміж за нього Лайла вийшла не тому, що кохала. Ні, любові там не було. Їй було вісімнадцять, коли Олівер вперше звернув на неї увагу. Вибору в неї не було, тому і відповіла йому взаємністю.