Розділ 5.2. Один день до вибуху. Марлі.

Марлі посеред ночі стало погано: живіт дуже болів і спину тягнуло. Перше, про що вона подумала, — що не треба було їсти те підгниле яблуко. Але ж як вона могла його викинути? Частина його була цілком доброю і на смак нічим не була гіршою. Вона відчула, що до горла підступає вечеря, швидко встала з ліжка і побігла на вулицю. На щастя, вона встигла вибігти і вже там «попрощалася» з вчорашньою їжею.
​Відчувши полегшення, дівчина повернулася в дім, випила склянку води і задумалася. А що, як це не через яблуко? Що, як вона при надії? Від цієї думки вона повеселішала, їй захотілося одразу розповісти Кейну про новину, але вона вирішила ще трохи почекати.
​Вона була в передчутті дива: дівчина почала вибирати ім'я для малюка, мріяти і планувати майбутнє. Через це вона пів ночі не могла спати, але зранку, за кілька хвилин перед тим, як Кейн прокинувся, вона задрімала.
​Прокинулася Марлі вже після полудня. Їй так добре спалося, що вона була повна сил. Дівчина вирішила, що сьогодні піде на ринок і постарається вкрасти щось дуже смачне і дороге.
​Дівчина зайшла на кухню з надією випити чашку чаю в тиші, але за столом сиділа Олівія — вона доїдала свій обід. Марлі привіталася і ввімкнула чайник на плиті.
— Знаю, про що ти думаєш, — сказала Олівія.
Марлі зніяковіла:
— Звідки знаєш?
— Ти думаєш, чому я тут, а не замкнена в кімнаті, так?
— Я про це й не думала.
​Олівія почала виправдовувати себе:
— Мама з братом зранку пішли на роботу, а я ще спала. А коли прокинулася, чекала, що ти мені принесеш сніданок, але була тиша, а я сильно зголодніла, тому перелізла через вікно надвір і зайшла через двері всередину. Я побачила, що ти спиш, тому й не будила.
— Ой, вибач, я й справді мала тебе погодувати. Мені так соромно, прошу, вибач мені!
​Олівія прибрала за собою і відповіла:
— Все добре, я не серджуся. Але можна я дещо попрошу?
— Можна, кажи.
— Наступного разу, коли прощатимешся з їжею, роби це не під моїм вікном, а то я мало в це не встала, добре?
​Марлі стало соромно, вона і справді не помітила цього.
— В тебе була весела нічка, так, Марлі? — Олівія злегка засміялася. — Ні, я нічого образливого не хотіла сказати...
— Все добре, я лиш отруїлася яблуком, воно було не зовсім свіже, — сказала Марлі, перебивши її.
— Тоді добре, сподіваюся, вже все минуло?
— Так, минуло.
​На мить у кімнаті запанувала тиша, її порушила Олівія:
— Може, і мені чаю зробиш?
Марлі усміхнулася:
— Звісно зроблю, давай свою чашку.
Олівія посміхнулася і подякувала.