Розділ 5.1. Один день до вибуху. Блейк. Частина 1.

1.

​Була друга година ночі, коли Блейк зупинив вантажівку. Його колеги міцно спали, та коли машина зупинилася, вони один за одним прокинулися.
​— Що сталося? — запитав Гаррі, потягуючись.
​— Нічого не сталося, планова зупинка, — сказав Блейк. — Хтось тут хотів ноги розім'яти, то прошу: зупинка десять хвилин — і їдемо далі. Хто далі за кермом — вирішуйте самі.
​— Якщо можна, то я поїду, — озвався Свен. — Люблю їздити вночі.
​— Я не проти, — сказав Гаррі, — тим більше, що я ще б подрімав.
​— От і добре.
​Свен походив ще трохи, розім'яв руками собі спину і всівся за кермо.
​— Їдьмо! — він вхопив міцно кермо і натиснув на газ.
​В кабіні вікна були відкритими, вчені насолоджувалися свіжим прохолодним повітрям. Свен старався їхати обережно, щоб не з'їхати з дороги; він мружив очі, щоб бачити край її, та це було складно.
​На горизонті почало сходити сонце. Воно було великим і яскраво-червоним. Такої краси Свен раніше не бачив. В нього була спокуса зупинити машину, стати і спостерігати за його підняттям вгору, та він знав, що його жагу до прекрасного жоден з колег не оцінить. Тож він їхав помаліше запланованої швидкості і спостерігав за красою. Кермувати залишалося трохи більше двох годин. Руки боліли від керма, спина нила, та він знав, що має доїхати ще цих нещасних двісті кілометрів до зупинки, і тоді зможе походити і розім'ятися.
​Він так задивився на схід сонця, що не помітив, як автівка наїхала на вибоїну. Вантажівку спочатку струснуло, потім понесло вбік. Свен так налякався, що миттю втиснув гальма в підлогу. Машина зупинилася. Свен швидко вибіг з кабіни і почав оглядати всі колеса: спочатку передні, потім задні.
​Блейк і Гаррі міцно спали всю дорогу, та коли машину затрусило, обоє колег не на жарт перелякалися. Одразу за Свеном вони вийшли з автівки і намагалися зрозуміти, що ж сталося.
​— Свене, що трапилося? — запитав Блейк.
​— Бос, я не знаю, як так сталося, я пильно дивився за дорогою.
​Гаррі обійшов автівку, щоб переконатися, що все в порядку, і помітив, що одне колесо пошкоджене. Він повернувся до колег і сказав:
​— Бос, у нас проблема: заднє колесо пошкоджене, гума тріснула.
​— В нас є запаска, поміняємо і поїдемо далі, — спокійно промовив Блейк. — Ми все ще встигнемо повернутися в місто і не запізнитися. За моїми розрахунками нам залишилося їхати вісім годин, а це майже шістсот п'ятдесят кілометрів, але по факту залишається більше семисот. Як так?
​Свен боявся сказати правду, бо його не зрозуміють, але й брехати не хотів.
​— Бос, я трошки помаліше їхав.
​— Чому? В нас графік, ми маємо встигнути! — розізлився Блейк.
​— Знаю, бос, але ми б так чи інакше встигли. Ну, приїхали б на пів години пізніше! — почав виправдовуватися Свен.
​— Добре, нехай, але скажи: як ти не побачив вибоїну і в'їхав в неї на малій швидкості?
​— Я... я не бачив її, бо дивився на схід сонця.
​— Ти що? — розлютився Блейк. — Дивився на схід сонця? Ти в своєму розумі? А якби ми ракету везли і ти б задивився, ти знаєш, що б було?
​— Знаю, бос, вибачте! — винувато промовив Свен. — Таке не повториться більше.
​— Звичайно, що не повториться, бо ти за кермо більше не сядеш.