Розділ 4.3. Два дні до вибуху. Блейк. Частина 3.

3.

​Колеги, почувши це порівняння, гучно розсміялися.
​— Добре, тепер залишилася фінальна частина роботи — встановити ракету тут, — Блейк, продовжуючи говорити, відійшов на десять метрів і носком черевика намалював уявний хрест. — Гаррі, сідай за кермо вантажівки і під'їдь сюди. Свен, ставай збоку, стеж за опорами. Якщо побачиш тріщину в бетоні — одразу давай сигнал!
​— Зрозумів, босе, — відповів Свен, витираючи спітнілі руки об брудні штани. Погляд його був прикутий до багатотонної сталевої конструкції.
​Гаррі сів у кабіну і одразу відчув, як на лобі виступив піт, а дихати стало важче через розпечене повітря. Він прокрутив ключ — вантажівка заревіла, важко маневруючи по розчищеній площі. Зупинившись у точці «нуль», Гаррі вискочив назовні: почалася швидка, відпрацьована до автоматизму робота: він від’єднав силові кабелі та пневматичні шланги, що зв’язували тягач із платформою. Почулося гучне шипіння повітря, і вантажівка, полегшено здригнувшись, від’їхала вбік, залишаючи багатотонний причіп самотньо стояти посеред пустки.
​Блейк на пульті натиснув кнопку стабілізації. З боків платформи, наче сталеві лапи чудовиська, висунулися потужні гідравлічні опори. Вони вперлися в заздалегідь підкладені сталеві пластини, вгризаючись у бетон, щоб зробити багатотонну пускову установку непорушною. Почувся пронизливий скрегіт металу, і платформа затремтіла, а разом із нею здригнулася і земля.
​Настав час кульмінації — підняття ракети під прямим кутом. Блейк за допомогою пульта розблокував транспортувальні замки. Різкий металевий ляскіт сповістив: ракета готова до «зльоту» зі станини. Блейк усміхнувся, ще раз перевірив показники на дисплеї, поклав руку на чорний важіль і впевнено потягнув його на себе. Під платформою, на якій покоїлася ракета, прокинувся низький гул. Гігантські гідравлічні циліндри почали свою роботу. На щастя, конструкція піднімалася плавно, без фатальних посмикувань, які могли б призвести до детонації палива прямо тут, на руїнах колись чарівного міста.
​— Сорок п'ять градусів! — прокричав Блейк, не відриваючи погляду від планшета. — Половину підйому подолали, ще трохи!
​Його руки помітно тремтіли, але голос був напрочуд рівним і спокійним, що додавало його колегам впевненості в тому, що вони роблять все правильно. Ракета здіймалася над руїнами Орніли, поступово стаючи вищою за понівечені залишки сусідніх п'ятиповерхівок. Коли вона нарешті завмерла у вертикальному положенні, площа здалася маленькою і тісною. Тепер тут панувала не порожнеча, а залізна неминучість.
​Свен стояв поруч із доктором Блейком. Піт стікав по обличчю рясними краплями — чи то від палючого сонця, чи від адреналіну від того, що зараз відбувається. В роті пересохло, наче в пустелі, і всі його думки були зайняті лише мрією про ковток прохолодної води, але він не хотів відходити від ракети і навіть не хотів відводити від неї погляд. Її велич і витонченість форм заворожували його.
​Гаррі підійшов упритул до ракети і підняв голову. З цього ракурсу вона здавалася величезною і непереможною. По його спині пробігли мурахи, і він мимоволі здригнувся. Блейк поклав пульт керування на землю і також підійшов до свого творіння. Він відчинив невелику герметичну панель у нижній частині корпусу. За броньованим склом спалахнув тьмяний екран зворотного відліку: 41:59:59. Метал був ледь теплим — ізотопний блок почав свій тихий розігрів. Тепер ракета сама рахувала секунди до кінця... Він торкнувся долонею чорної матової поверхні і закрив очі. Гаррі і Свен спостерігали за тим, що відбувається, але не хотіли заважати босові.
​Гаррі відійшов від ракети на кілька метрів, а тоді повернувся і жестом покликав Свена за собою. Той, не думаючи, пішов за колегою.
​— Дамо їм побути на самоті, щоб попрощатися, — сказав Гаррі. — Ходімо, розведемо вогонь, я б не відмовився перекусити.
​— Підтримую, — сказав Свен, оглядаючись на величний силует зі сталі.
​Блейк залишився один біля ракети. Він не хотів відводити від неї погляд: її велич манила його, і він пишався своїм творінням.