Розділ 4.3. Два дні до вибуху. Блейк. Частина 2.

2.

​Колеги Блейка були колись простими працівниками. Один з них — Гаррі — ще досить молодий чоловік тридцяти років. Він був середнього зросту, мав темно-каштанове волосся і такі ж очі. Все своє життя після зустрічі з доктором Блейком він віддав науці. Вона була його сім'єю, коханою і мамою, адже нікого з рідних у нього не було. Інший його колега — Свен — був ровесником Блейка, але виглядав він років на десять старшим. Він мав уже чималу лисину і де-не-де сиве волосся. Колись він був робітником на заводі, що спеціалізувався на виробництві деталей до автомобілів. Там він і познайомився з молодим вченим, що цікавився виготовленням надміцних деталей для воєнної техніки і зброї. На той час їм обом було по двадцять три роки.
​Блейк стояв на площі і думав, з чого почати роботу. Свен підійшов до нього і запитав:
​— Бос, ми вас зранку не знайшли, боялися, що з вами щось сталося.
​— Все добре, Свене, я вирішив пройтися. Зранку особливо чисте і свіже повітря, і краще думається, — відповів він.
​— Ви ходили до неї... провідати її? — тихо запитав Гаррі.
​Блейк стиснув руки в кулаки і злим голосом промовив:
​— Де я ходжу — не твоя справа. І казати я нічого не збираюся.
​— Вибачте, бос, справді це не моя справа, — відповів той.
​— Краще до роботи беріться, часу в нас обмаль, — сказав Блейк. — Бос, на мою думку, нам треба спочатку розчистити територію, адже тут дуже багато каміння, а також між бетонними плитами висока суха трава, яка може заважати запуску.
​— І як ти пропонуєш її позбутися? — запитав Блейк.
​— Як, як? Так як це робили колись.
​Блейк здивувався:
— Ти пропонуєш вручну це все робити?
​— Бос, іншого виходу немає.
​Блейк важко зітхнув і сказав:
— Добре, нехай буде вручну. Але трави тут чимало, і це займе багато часу.
​— Треба всім трьом братися до роботи, а лопати в нас лише дві.
​Гаррі підійшов до них і сказав:
— Я підслухав вашу розмову. Якщо лопат дві, то давайте третій буде підмітати каміння і виносити сміття геть.
​— Добре, Гаррі, от саме ти це і робитимеш, — сказав Блейк.
​— Краще б я мовчав, — махнув рукою Гаррі і пішов по мітлу.
​Троє вчених прибирали площу вже чотири години і добряче втомилися. Стукіт лопат у закинутому місті був особливо пронизливим і контрастним. Сонце безжально пекло і залишило сліди у них на шкірі. Був уже полудень, коли Свен вирішив, що пора зробити перерву:
​— Я втомився, давайте відпочинемо трохи і поїмо. І я б із задоволенням випив кави.
​— Чудова ідея, Свене, — сказав Блейк і поклав лопату на землю. — Я також втомився, вже сто років лопати в руках не тримав.
​— Ну ви і старі, докторе, я думав, вам всього сорок шість. Ви непогано збереглися! — пожартував Гаррі, продовжуючи мести мітлою. Вітер розносив пил по всій площі, і всі троє чоловіків відчували в роті присмак металу і скрегіт піску на зубах.
​Блейк розсміявся і сказав:
— Я радий, що вам весело, але годі жартувати: їмо і далі до роботи, бо не встигнемо в п'ятницю повернутися в місто.
​— Добре, бос, — сказав Гаррі і почав розводити багаття. На щастя, деревина, що була колись у місті гарними деревами, дозволяла швидко його розпалити. Він налив води в чайник і підвісив його над вогнем.
​Після легкого обіду і запашної кави вчені продовжили працювати, і вже до третьої години дня у них була ідеально чиста поверхня на площі для встановлення платформи з ракетою. Блейк вирівняв спину і, впершись руками в боки, поглянув на територію перед собою і усміхнувся:
​— Чудово, мені подобається! Так чисто навіть в нашій лабораторії ніколи не було!