Розділ 4.2. Два дні до вибуху. Кейн. Частина 1.

1.

Кейн прокинувся рано, як завжди. Марлі все ще спала, тож він обережно підняв ковдру і встав з ліжка. На нього знову чекав такий самий день, як і вчора. Його робота була одноманітною, і це починало його дратувати. Чим більше він працював в автомайстерні, тим більше хотів щось змінити в своєму житті, наприклад роботу. Але вибору професій в його районі не було. Для чоловіків його віку було лише кілька варіантів: перший — автомайстерня, другий — вантажник на ринку і третій, найгірший — це працівник у садах, тобто різноробочий. На кожній роботі доводилося працювати понаднормово, і багато людей не витримувало такого режиму.
​На щастя, його не примушували працювати цілий день у закритому взутті, як у садах. Там цілий день на сонці в гумових чоботах ноги ставали схожі на щось страшне. Вони одночасно були однією великою раною і мали вигляд, ніби тиждень пробули під водою.
​Він важко видихнув повітря і попрямував на кухню, щоб поїсти. З кухні смачно пахло, і шлунок Кейна забулькав ще сильніше.
— Добрий ранок, мамо, — сказав він і сів на крісло біля столу. — Смачно пахне, що в нас на сніданок?
— Добрий, сину, — мама відповіла і поставила перед ним тарілку зі смаженою картоплею.
Кейн нахилився над нею і вдихнув аромат. Він дуже любив, коли мама готувала картоплю, їй це дуже добре вдавалося.
— Ммм, картопля, дякую, мамо, — подякував Кейн і, взявши виделку в руку, почав їсти.
— Не мені дякуй, а Марлі. Дівчина так ризикує, але все одно щодня приносить свіжі продукти. Ти б поговорив з нею, щоб була обережнішою.
— Я просив її трохи пригальмувати, та вона не слухає, — говорив Кейн, не відриваючись від сніданку. — Каже, що обережна, але за крадіжку можна поплатитися свободою.
— Ти б якось її попросив, щоб хоч не щодня це робила. Я, звичайно, рада, що в нас немає скрути з їжею, як було раніше, та я хвилююся за неї — вона мені наче донька.
— Знаю, мамо. Марлі мені також дуже дорога. Без неї я не уявляю свого життя.
​Мама зраділа і запитала в сина:
— Це те, про що я думаю? Ти нарешті наважився?
— Наважився на що, мамо?
— Як на що? На одруження!
​Кейн перестав їсти. Він ніколи раніше про це не думав, та й Марлі не наполягала.
— Не знаю, чи вона хоче, ми про це не говорили.
— Як не говорили? Ви ж стільки часу разом, років шість чи скільки?
— Десь так, мамо.
— І ти ні разу за ці роки не подумав, що дівчина хоче заміж? Вона старається для нас, ризикує, а для неї ніхто нічого не робить.
— А не рано про таке думати? — запитав Кейн.
— Як не зараз, то коли? Тоді, коли ви вже будете старими? І подумай, який приклад ти подаєш сестрі. Можливо, якби ви одружилися, вона б теж трохи заспокоїлася.
​Кейн замислився:
— Знаєш, мамо, можливо, ти й права. Я подумаю про це, але ти ж знаєш, що я ще не готовий зв'язати себе шлюбом з іншою людиною до кінця життя.
— Марлі не якась «інша людина», вона мені як рідна, і кращої дружини для тебе я не можу уявити. Але це добре, що ти подумаєш, — зраділа мама. В душі вона вже уявляла, як її син одружиться і як скоро вона буде няньчити онуків.
​— Добре, мамо, я піду на роботу. Сьогодні має бути кілька машин, тому буду пізно, вечеряйте без мене.
— Гаразд, сину, бувай, — мама обійняла сина, поглянула йому в очі і засміялася. — Я впевнена, що ти приймеш правильне рішення і одружишся.
​Кейн скривився від цієї думки, вийшов з дому і попрямував на роботу. Слова мами не давали йому спокою. Він не планував одружуватися так швидко, але ж і Марлі він не питав. Що, як вона хоче сім'ю і дітей і не наважується сказати, а все чекає від нього на пропозицію? Кейну стало шкода Марлі, і він вирішив, що настав час з нею серйозно поговорити.